Дві епохи освоєння Місяця: Леонід Кучма про космічні перегони, Україну та перспективи
Сьогодні люди знову летять до Місяця. Це відбувається вперше за понад пів сторіччя. Переважна більшість наших читачів у ті часи ще навіть не народилася.
Тим важливіше, що поруч з нами є не лише сучасники, а й учасники місячних перегонів ХХ сторіччя, причому вони можуть розповісти про унікальну роль України у тих процесах.
Фактам ICTV вдалося поспілкуватися з Леонідом Даниловичем Кучмою — другим президентом України, а задовго до того — конструктором програми пілотованого польоту на Місяць.
Леонід Кучма про Блок Е
— У чому полягала Ваша участь у проєкті пілотованого польоту на Місяць?
— З 1964 року я працював провідним конструктором так званого Блоку Е — унікальної рушійної установки, яка мала доправити на поверхню Місяця радянського космонавта. Лише одного, на відміну від американської програми Аполлон, де на Місяць висаджувалося по двоє астронавтів.
Посадковий місячний модуль розробляло КБ Південне, а виготовляв Південмаш. Наш Блок Е мав відстикуватися від основного корабля, який обертався б навколо Місяця, здійснити посадку, а після виконання програми перебування космонавта на місячній поверхні повернути його на основний корабель.
Але нічого з цього так і не сталося. Радянський Союз програв Сполученим Штатам місячні перегони, навіть не вступивши в них по-справжньому.
Фото: Валерій Соловйов
— Чому?
— Невдалою виявилася основна ракета радянського місячного проєкту — Н-1, яка розроблялася у підмосковному КБ Корольова.
На мою думку, цей носій був із самого початку приречений на невдачу. Він не мав досить потужного головного двигуна. Натомість, наприклад, лише на першому ступені їх стояло аж 30 штук, переважно розташованих по колу.
Відмова якогось із них вимагала негайного відключення двигуна-“близнюка” по діаметру, аби ракета не відхилилася від курсу. Самі можете уявити, який простір для збоїв це відкривало.
Н-1 стартувала чотири рази, і всі запуски минули невдало. Жодного разу не дійшло навіть до відділення першого ступеню. А от наш дніпропетровський посадковий модуль Блок Е був абсолютно готовий до експедиції на Місяць.
Він навіть здійснив три орбітальних випробування, і усі вони пройшли бездоганно. Україна свою частину радянської місячної програми виконала на “відмінно”, і не наша провина, що вона так і не здійснилася.
Коли в останні роки перед великою війною я відвідував наш дніпровський ракетно-космічний центр Південмаш – КБ Південне, я завжди зупинявся біля Блоку Е, який був встановлений як пам’ятка у вестибюлі одної з будівель. І щоразу в мене були змішані почуття гордості і суму.
Адже перша людина могла ступити на поверхню Місяця з борту українського космічного апарата. На жаль, так не сталося. І, на жаль, підійти до сріблястої кулі Блоку Е я теж вже не зможу. Він був зруйнований під час однієї з варварських ракетних атак, які обрушувала на наше дніпровське “космічне містечко” Росія.
Коли я дізнався про це, я побачив тут чорну іронію історії: немовби, не зумівши колись виконати своє “місячне завдання”, Москва помстилася Україні, яка зуміла виконати своє. Помстилася, просто знищивши доказ нашого тодішнього успіху.
Фото: КБ Південне
Леонід Кучма про відмінності в польотах на Місяць
— Чи відрізняється нинішній етап “місячного штурму” від того, що було у ХХ сторіччі?
— Кардинально відрізняється. Навіть цей перший політ Артеміди-2 відбувається зовсім не так, як літали на Місяць американці понад півсторіччя тому.
До речі, я сказав “американці”, але ж усі астронавти NASA літали на Місяць так званою трасою Кондратюка — складній орбітальній схемі, вперше запропонованій майже сто років тому нашим земляком, українцем Юрієм Кондратюком-Шаргеєм.
Так от, сьогодні астронавти Артеміди-2 летіли навіть не до Місяця, а далеко за Місяць. І гравітаційний маневр, який здійснив їхній корабель, взагалі не схожий на польоти Аполлонів.
Ще менше їх нагадує ідея Ілона Маска саджати на Місяць не посадковий модуль, а безпосередньо сам основний корабель. Не знаю, чи здійсненна ця ідея технічно. Подивимося. Скажу лише, що за такої схеми наш Блок Е виявився би взагалі не потрібним.
Я можу назвати ще десятки відмінностей двох епох освоєння Місяця, але обмежуся лише двома. Перша – це склад учасників “місячних перегонів”.
Коли я працював “на Місяць”, лише дві країни мали амбіції та шанси підкорити його — Сполучені Штати та СРСР. Сьогодні учасників цього змагання знову двоє, і один з них знову США. А от другий — зовсім не Росія.
Якби 60 років тому хтось сказав би мені, що єдиним реальним суперником Америки в пілотованій місячній програмі стане Китай, я б здивувався. Але ж це сьогодні так. А в Москви нині жодних шансів. І не в останню чергу — через ту божевільну війну, яку вона веде проти нас, спалюючи не лише свої ресурси та поголів’я, а й свої перспективи та майбутнє.
А друга кардинальна відмінність — вода. У мій час всі були переконані, що води на Місяці не може бути навіть теоретично.
Але сьогодні ми знаємо, що там є величезні ресурси водяного льоду. Тобто потенційне джерело і питної води, і водневого палива.
І це дозволяє абсолютно інакше розробляти стратегію довгострокового освоєння Місяця. Я б навіть сказав, його обживання.
Леонід Кучма про освоєння Місяця
— А навіщо нам Місяць? Чи варті зусилля з освоєння Місяця тих величезних коштів, які на них витрачаються, та тих ризиків, яким піддаються астронавти?
— З погляду майбутнього людства — безумовно, так. Місяць — це у прямому сенсі слова інший світ. Там принципово інші фізичні умови, що відкривають принципово інші можливості, уявити які ми зараз просто не можемо.
На Місяці може бути створена інша, буквально неземна економіка, базована як на унікальності місячних планетних відмінностей (відсутність атмосфери, менша сила тяжіння, пряме сонячне випромінювання тощо), так і на унікальності місячних природних ресурсів та копалин.
Зрештою, якщо дивитися у наддалеку перспективу, то Місяць має стати для землян першим справжнім космопортом. Запуск кораблів у далекий космос із поверхні або з орбіти Місяця на порядок дешевший та перспективніший, ніж це можливо робити в земних умовах.
Якщо колись людство таки почне рухатися до далеких планет, я майже впевнений, що цей рух почнеться не з Землі, а з Місяця.
— Чи може і чи має думати про освоєння Місяця Україна?
— Боюся, що тут мені доведеться повністю змінити інтонацію. Одна справа — з оптимізмом говорити про далеке майбутнє людства. Зовсім інша — реально оцінювати можливості та потреби своєї країни, яка веде страшну війну за виживання.
Скажу так: навіть якщо б Україна мала кошти та геополітичну стабільність (а очевидно, що ані першого, ані другого в нас немає), які дозволяли б їй будувати якісь місячні плани, я сьогодні все одно сказав би “ні”. І повторив би те, про що говорю ще з 2014 року: усі ресурси, які Україна може спрямувати на ракетно-космічну галузь, мають працювати на створення зброї для наших Сил оборони (передовсім, звичайно, балістичної).
Сьогодні нам треба вистояти і зберегтися. Нам треба створити запобіжники проти агресії нашого ворога в майбутньому. Нам треба збудувати залізобетонну реальність, перш ніж ми зможемо дозволити собі мрії про щось світле та далеке.
А от коли вистоїмо, коли створимо, коли збудуємо, тоді чому б і ні? Я впевнений, що в не дуже далекому майбутньому свою власну місячну програму розроблятиме Європа. І я впевнений, що свій вагомий внесок у неї зможе зробити Україна — країна з потужними космічними традиціями та член Європейського Союзу.
Сьогодні таке звучить не дуже реалістично. Але якщо вже мріяти — то мріяти, я б сказав, комплексно.
