Ми нічим не відрізняємось: засуджений за страту воїна ЗСУ окупант Алтай прирівняв українців до росіян

13 січня 2026 року Холодногірський районний суд Харкова призначив максимальне покарання російському військовому Сергію Тужилову — довічне ув’язнення — за розстріл українського захисника та участь у страті ще двох. За даними слідства, влітку 2024 року українські оборонці потрапили в полон ворога й були вбиті на Вовчанському агрегатному заводі.

Також суд присудив обвинуваченому грошове відшкодування потерпілим. Тужилов сказав, що не буде подавати апеляцію і хоче на обмін.

Дебати

– Якщо хочете зі мною говорити, купіть мені цигарки, – окупант Сергій Тужилов у скляній клітці Холодногірського районного суду Харкова чекає на початок дебатів.

Це заключний етап судового розгляду перед вироком, коли кожна зі сторін бере слово і наводить свої аргументи винуватості чи невинуватості.

Сергія Тужилова звинувачують у тяжкому воєнному злочині. За даними слідства, влітку 2024 року він разом з поплічниками стратив українських захисників, які потрапили в полон. Це сталося на агрегатному заводі під час повторного наступу окупантів на Вовчанськ Харківської області.

Згодом, коли підрозділи ГУР звільнили агрегатний завод, сам Тужилов разом з іще кількома російськими військовослужбовцями потрапив в полон. Тоді його здали його ж поплічники. Весь цей час Тужилов перебуває під арештом, чекає вироку й сподівається на обмін.

– Ви не можете ставити нам умови. Ми даємо вам можливість звернутися до вашого командування або Путіна, якщо хочете, – відповідаю Тужилову.

– Я не буду, – сказав обвинувачений.

Що він думає про злочини, які йому інкримінують, чи висловлює каяття і як ставиться до війни, яку Росія розв’язала в Україні, журналістка Фактів ICTV Тетяна Доцяк чула від нього влітку 2025 року, коли їй вдалося записати з ним ексклюзивне інтерв’ю.

Це був слідчий експеримент, де він розповідав і показував, як він з поплічниками страчував українських полонених. Під час дебатів він буде небагатослівний, його промова буде коротка, але красномовна. Суть її зводиться до того, що, на його думку, українці нічим не кращі за росіян. А під час останнього слова Тужилов попросив вибачення у родичів страчених захисників і звернувся до суду з проханням не карати його максимально суворо.

Що відбувалось на агрегатному заводі

25 грудня 2025 року: Тужилова заводять до зали Холодногірського районного суду Харкова, знімають наручники. За кілька хвилин почнуться дебати.

Цю стадію судочинства суд зробив відкритою на відміну від попередніх: раніше суд слухав справу у закритому режимі для захисту свідків і збереження державної таємниці, адже докази у провадженні містять відомості про підрозділи ЗСУ, що здійснюють оборону на Вовчанському напрямку, втрати українських захисників та тих, хто зник безвісти на цьому напрямку.

Кримінальне провадження зареєстроване у вересні 2024 року. Рік і п’ять місяців на слідство й суд – це досить оперативно, враховуючи складність справи, каже прокурор відділу процесуального керівництва та підтримання публічного обвинувачення управління протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, Микита Дальока. Він є обвинувачем Тужилова.

– Ми знали про факт розстрілу, але не знали, ким були потерпілі – не було можливості дістатися тіл. Справа збиралася по крупинках. Ми опрацьовували кожного зниклого військовослужбовця. Потім з’явились більш суттєві докази: радіоперехоплення, записи з дронів наших Сил оборони.

Встановили конкретних захисників, які могли бути розстріляними. Їхні фотокартки надали росіянам, і коли кожен з них, незалежно один від одного, впізнав цих військовослужбовців, ми витребували кримінальні провадження за фактом зникнення безвісти, об’єднали їх і почали повномасштабне розслідування, – розповів під час брифінгу прокурор Микита Дальока.

Слухає справу колегія суддів під головуванням Олени Бородіної. У залі суду присутній адвокат Тужилова, наданий Україною як безоплатна правова допомога, перекладач (Тужилов майже не звертався по її допомогу) та представниця потерпілих. Родичі страчених українських захисників беруть участь у дебатах по відеоконференції.

Обставини їхньої загибелі розповідає прокурор під час свого виступу у дебатах. У травні 2024 року російська армія почала повторний наступ на Вовчанськ Харківської області – місто за 5 км від російського кордону. Тоді ж окупантам вдалося повторно захопити Вовчанський агрегатний завод, який вони утримували до 24 вересня 2024 року.

Російська пропаганда видавала це за велику перемогу російської армії, а десантників, що тримали завод, називали героями. У цей час вони гнили від поранень, неналежної медичної допомоги і браку їжі. А коли їм запропонували здатися, вони кричали: “Путін – ху@ло!”.

У цей час на заводі перебував і Сергій Тужилов на позивний Алтай. Коли більшість окупантів вбили, він став командиром невеличкої групи бойовиків, що залишились живими. Разом з іншими боронив завод і врешті здався. За іронією долі, їх брали в полон військові підрозділу ГУР РДК – це переважно громадяни Росії, які воюють на боці української армії.

За словами самого Тужилова, зі 118 російських військовослужбовців, що перебували на агрегатному заводі, вижили семеро – вони й потрапили в полон під час блискавичної операції гурівців. Згодом з’ясувалося – між окупантами були недружні стосунки, поплічники звинувачували Тужилова у крадіжці спільної їжі, українські слідчі скористалися конфліктом між окупантами і дізналися всю правду.

Влітку, під час окупації агрегатного заводу, окупанти стратили щонайменше трьох українських захисників: Василя Мулька, Юрія Гирижука та Максима Сідегова. За даними слідства, одного з них Тужилов розстріляв особисто.

– Я є прокурором, що стежив за реакцією суспільства на всіх етапах кримінального провадження, і, повірте, я знаю, якого покарання бажають шоковані жорстокістю російських окупантів українці. Але такого покарання кримінальний кодекс не містить, і саме цим ми відрізняємось від окупантів, ми вірні європейським цінностям, серед яких головне місце займає право на життя, – промовив прокурор під час дебатів.

Йому суд дав слово першим, його промова тривала понад годину і місцями була досить емоційною.

Слово прокурора

Те, що сталося у Вовчанську влітку 2024 року – не випадковість, а система, розпочинає дебати обвинувач Микита Дальока:

– У червні-липні 2024 року на території Вовчанського агрегатного заводу відбулися події, які, на думку обвинувачення, не можна виправдати ні бойовою обстановкою, ні стресом, ні виконанням наказу.

Трьох українських військовослужбовців: живих, беззбройних, повністю підконтрольних противнику, було позбавлено життя після того, як вони здалися в полон. Вони не загинули в бою, їх не вбила випадкова куля, вони були розстріляні після допитів, після наказів, після усвідомлених рішень конкретних людей.

Причетним до розстрілів полонених, за даними слідства, є 36-річний Сергій Тужилов на позивний Алтай, уродженець Краснодарського краю РФ, двічі судимий за наркоторгівлю і розбій, командир гранатометного відділення мотострілецької роти загону 82 мотострілецького полку 69 мотострілецької дивізії 6 армії Ленінградського військового округу Збройних сил РФ.

Тужилов – з родини військових, має 16 років військової служби, здійснив понад сто стрибків із парашутом, зокрема й у складних погодних умовах, вміє стріляти з будь-якої зброї. В Україні воював на Луганщині, а у 2024 році брав участь у повторному наступі на Вовчанськ.

Обвинувач розповідає, за яких обставин відбулися страти українських захисників. За даними слідства, 16 червня 2024 року 47-річний Василь Мулько заблукав, натрапивши на позиції російських військових. Він тільки-то прибув на фронт після базової військової підготовки і погано орієнтувався в обстановці. Окупанти його допитали, а пізніше, за наказом командира батальйону, розстріляли. За даними слідства, страчував Мулька російський військовослужбовець на позивний Кот, а Алтай все контролював.

– Діючи за попередньою домовленістю, група осіб, достовірно знаючи, що Мулько є військовослужбовцем Збройних сил України, який потрапив у полон та відповідно до статей 4 та 5 Женевської конвенції про поводження з військовополоненими має статус військовополоненого й перебуває під її захистом, виконали явно злочинний наказ старших командирів з позивними Єнот та Красавчик, – говорить під час дебатів обвинувач Микита Дальока.

Ще двоє українських захисників потрапили в російський полон 2 липня 2024-го. Це 33-річний Юрій Гирижук та 36-річний Максим Сідегов, обидва учасники АТО, що стали на захист України в перші дні повномасштабного вторгнення, пройшли найгарячіші фронти. Окупанти нишпорили по домівках жителів Вовчанська в пошуках їжі і натрапили на позиції українських захисників, відбувся бій.

– Сталось це під час бойового зіткнення. Двох українських військовослужбовців було вбито, одному вдалось втекти, двох взяли в полон, – говорить обвинувач Микита Дальока.

Юрія Гирижука та Максима Сідегова привели до Вовчанського агрегатного заводу, допитали і згодом за наказом командира батальйону, який був наданий по радіозв’язку, розстріляли.

– Після допиту військовослужбовців погодували, дали покурити, зв’язали та посадили на підлогу біля великих бетонних стовпів. Наступного дня близько опівдня до обвинуваченого (Тужилова, – Ред.) підійшов Красавчик та повідомив, що Єнот віддав наказ їх вбити, тож треба вирішити це питання, – каже прокурор.

Кот визвався виконати наказ разом з Алтаєм, і полонених розстріляли на насосній станції. Це бачили інші окупанти, які пізніше дали свідчення українським слідчим, зокрема бойовик на позивний Вуду. За даними слідства, Тужилов стратив Максима Сідегова, Кот вбив Юрія Гирижука.

– На виконання спільно розробленого плану, Вуду, який повинен був іти першим, мав зайти за стіну всередині будівлі, що слугувало сигналом для вбивства. Коли вони зайшли в будівлю, Вуду зайшов за стіну, обвинувачений (Тужилов, – Ред.) вистрілив у одного, Кот одночасно вистрілив у іншого. Постріли відбулись у потилицю. Військовополонені померли, їх тіла прибрали вбік, – говорить прокурор Дальока.

Під час слідчого експерименту Тужилов показав, як все відбувалося, зізнався у злочині і впізнав по фото страчених українських захисників. Свої дії пояснив тим, що виконував наказ, а полонені все одно померли б з голоду, каже обвинувач.

– Повідомив, що негативно ставиться до скоєного, оскільки це був жорстокий вчинок, і що не зробив би це за власною волею, – каже під час дебатів прокурор.

Кот загинув під час боїв за завод. А після загибелі Красавчика командувати на агрегатному заводі став Тужилов. Про це розповіли російські військовослужбовці, які потрапили в полон разом з обвинуваченим. Також вони свідчили про страти українських захисників —  їхні показання збіглися з тим, що пізніше розповів сам Тужилов.

Забрати тіла страчених українських захисників не змогли, адже навіть після звільнення завод перебував у сірій зоні, а у самому Вовчанську й зараз тривають активні бойові дії, каже прокурор. Проте під час перебування на заводі українські захисники знайшли особисті речі страченого Максима Сідегова.

Старший групи з позивним Красавчик збирав всі документи, телефони загиблих військовослужбовців Російської Федерації та військовополонених та зберігав у власному рюкзаку, каже прокурор.

Пізніше українські захисники передали їх волонтерці з проханням розшукати родичів власника документів.

– У січні 2025 року прийшли військові, один з них віддав волонтерці Є. документи та мобільний телефон. Сказав, що знайшли їх на території Вовчанського агрегатного заводу десь пів року тому. Він повідомив, що під час штурму Вовчанського агрегатного заводу вони знайшли ці документи у прозорому пакеті. Серед речей був військовий квиток та телефон. В подальшому свідок знайшла родичів хлопця, – розповів під час дебатів обвинувач.

Він зазначив, що розслідування було досить важким, а Тужилов не одразу зізнався у скоєному. Вже коли він зрозумів, що в українського слідства є інформація від його поплічників, у всьому зізнався, каже Микита Дальока. Й додав, що обвинувачення критично ставиться до пояснень Тужилова щодо страти українських захисників через голод.

– За допитами, вони військових погодували перед розстрілом. Хто буде годувати перед тим, як розстріляти, якщо нічого їсти? Це ставить під сумнів інформацію. Не було б, мабуть, воєнного злочину, якщо б було встановлено, що вони загинули від нестачі їжі, і при цьому ми б розуміли, що нестача їжі була і у самих російських військовослужбовців, – каже обвинувач Микита Дальока.

Він просить суд визнати винним обвинуваченого Сергія Тужилова у жорстокому поводженні з військовополоненими, поєднаному з умисними вбивствами, вчиненими за попередньою змовою групою осіб, і призначити максимальне покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

– Суспільство не пробачить нам, якщо покарання буде менш тяжким, ніж передбачене кримінальним законом максимальне покарання, тому, на думку обвинувачення, єдиним можливим і справедливим покаранням за вчинення злочину для Тужилова буде лише довічне позбавлення волі. Хоча навіть таке покарання не зможе компенсувати біль матерів, дружин та дітей українських військовослужбовців, – зазначив обвинувач, звертаючись до суду.

Також прокурор попросив суд задовольнити цивільні позови потерпілих для відшкодування моральної шкоди, а також покласти на обвинуваченого сплату експертиз. І зазначив, що на цьому розслідування не завершується – слідчі працюють над встановленням командирів, які віддавали наказ вбити полонених.

Сергій Тужилов хоче на обмін, розповів обвинувач журналістам під час брифінгу. Його дійсно можуть обміняти, однак на це рішення Харківська обласна прокуратура не впливає.

– Така можливість передбачена, проте вона не набуває чинності автоматично, таке рішення повинен ухвалити уповноважений орган. Чи буде воно ухвалене – поза компетенцією прокурорів, це здійснює Координаційний штаб поводження з військовополоненими, бо це більш політичне рішення, – пояснив Дальока.

Слово Тужилова і його адвоката

Тужилов повідомив суду, що майже все, про що йшлося, йому зрозуміло і він не потребує перекладача. Після чого на дебатах видав короткий монолог.

– Ваша честь, я знаю, що скоїв, я в цьому каюся, я в цьому зізнався. Я не відмовився від цього, я не спростовував нічого, я допомагав слідству, казав, що і як було. Інших доказів тут просто немає – це факт. Я прошу вибачення за людину, яку я вбив, але я людина підневільна, я військовий, я виконав наказ, яким би він сумним не був. Мабуть, в іншій ситуації я б його не виконував, – сказав обвинувачений.

Вслід за каяттям Тужилов назвав українців нічим не кращими за росіян і звинуватив у нібито вбивствах цивільних під час Курської операції.

– Я не хочу вдаватися в дискусію, але на територію Росії також зайшли українські війська, все те саме, тому нічим ми не відрізняємося. Ми зайшли перші, ви зайшли другі, також вбивають мирних жителів і з однієї сторони, і з іншої. Від цього ніхто не виграє. Тому я вважаю, що потрібен мир, я прошу вас, ваша честь, не давати максимальне покарання, зважаючи на те, що я сам зізнався, я визнаю свою провину і каюсь у цьому, – сказав Тужилов.

Адвокат Тужилова Роман Уманський просив призначити його підзахисному покарання у вигляді 15 років тюрми, пославшись на те, що обвинувачений співпрацював зі слідством і розкаюється в злочині.

— Я, як сторона захисту, не заперечую обставини цієї справи, не намагаюсь применшити тяжкість злочину Тужилова Сергія Михайловича. Те, що сталося, є трагедією і для потерпілих, і для мене, і для суспільства загалом. Але призначаючи покарання, суд повинен врахувати й поведінку мого підзахисного, і ті обставини, які позначені законом як пом’якшувальні, – сказав під час дебатів адвокат.

Він зазначив, що викривальні показання Тужилова допомогли слідству встановити істину, а пом’якшенням є його щире каяття.

– Прошу суд врахувати, що ні тіл загиблих, ні зброї в цій кримінальній справі немає, а є лише правдиві показання мого підзахисного і свідків. Тужилов повністю визнав вину, не намагався уникнути відповідальності і з перших допитів давав правдиві показання, добровільно брав участь у слідчих експериментах, дізнаннях, підтвердив показання свідків і фактично допоміг суду встановити істину у цій справі. Під час судового розгляду щиро покаявся, звернувся з вибаченнями до потерпілих і не намагався виправдати свої дії, бо розуміє, що він винен, – зазначив адвокат.

Він попросив суд визнати Тужилова винним, але не призначати максимальне покарання.

– Справедливість передбачає, щоб покарання було суворим, але співмірним зі встановленими судом пом’якшувальними обставинами.

Шановний суд, на жаль, мені, як захиснику, випала доля захищати цю людину за розподілом Східного міжрегіонального центру (з надання безплатної правничої допомоги, – Ред.). З перших годин війни я перебуваю у Харкові, допомагаю нашим військовослужбовцям, але ми європейське суспільство і повинні враховувати всі норми права для винесення таких тяжких рішень. Так, дуже тяжких, але ми це повинні робити, – завершив свій виступ у дебатах адвокат Тужилова.

Слово представниці потерпілих

Родичі загиблих брали участь у суді в режимі відеоконференції, виступати в дебатах вони відмовились, їхні інтереси представляла адвокатка Таміла Безпала. Правниця розповіла, що участь у судових засіданнях для родичів загиблих захисників є травмувальним досвідом, адже вони не вірять в каяття Тужилова.

– Шановний суд, українську систему очікує дуже багато таких кейсів, на жаль. Це наша робота, але тут присутні мої клієнти, родини вбитих людей (присутні по відеозв’язку, – Ред.), і після кожного засідання кожен говорив, як їм важко. Ми маємо бути професіоналами, але навіть мені було емоційно дуже важко, тому що страшно уявити, що відчувають дружини, мами, сини людей, яких вже не повернеш, – розпочала свій виступ в дебатах представниця потерпілих.

Як доказ нещирості каяття Тужилова Безпала назвала його неготовність визнавати всі цивільні позови.

– В одному з засідань, коли ми обговорювали цивільні позови, пан Тужилов запитав: “З чого ви виходили, зазначаючи ці суми: вони в когось одні, в когось інші, і чому саме мені ви їх висуваєте?”. Я погоджуюся з паном прокурором: хіба взагалі можливо оцінити людське життя? Це перше.

Друге – вони вже ніколи не побачать рідну людину. Пан Тужилов зазначав, що він не володіє нормами міжнародного гуманітарного права, нормами міжнародного права взагалі, але я думаю, що людина, яка все життя віддала війні, спеціальній, професійній, військовій справі, в стані усвідомлювати, що вбивати полонених – це злочин, – сказала Безпала.

Про те, що українці нічим не кращі за росіян, Тужилов говорив і під час попередніх засідань, зазначила адвокатка, – це також є доказом, що каяття обвинуваченого не щире.

– Під час судових засідань були фрази, що ми, українці, також винні в тому, що відбувається, адже ми також стріляємо. Я не спала дві ночі, думаючи про ці слова. Пан Тужилов – це представник системи, це люди, які щодня стріляють, запускають дрони, ракети. Ми живемо у Харкові і щодня з цим стикаємося. А рідні потерпілих, яких вбили, не йшли на чужу територію, вони йшли захищати свою землю і нас з вами, всіх присутніх тут. Я прошу задовольнити цивільні позови і прошу про максимальний строк покарання, – завершила виступ Безпала.

Після судового засідання вона пояснила, про які саме позови йдеться і яку компенсацію вимагають потерпілі.

Тужилов визнав лише цивільний позов родичів Максима Сідегова, якого, за даними слідства, він розстріляв особисто. Це по 2 млн грн матері і дружині українського захисника. Інші четверо потерпілих – родичі Василя Мулька і Юрія Гирижука – вимагають по 15 млн грн – ці позови Тужилов не визнав, каже представниця потерпілих.

– Ці потерпілі просили по 15 млн грн, орієнтуючись на ту суму, яку виплачує держава за вбитих військових. Але є питання: якщо суд задовольнить ці позови, як з нього стягнути ці кошти? Механізму ж немає! – каже Безпала.

Останнє слово Алтая й вирок

Вирок суд оголосив 13 січня 2026 року. Перед цим Сергію Тужилову надали останнє слово.

– Обвинувачення справедливе, я дійсно це вчинив, я каюся в цьому, я щиросердно в цьому зізнався, тому прошу не карати мене повною мірою – я не знаю, як це правильно висловити… не довічне ув’язнення. Я хочу попросити пробачення у родичів за те, що я таке вчинив,  – сказав Тужилов.

За дві з половиною години суд оголосив вирок: засудити Тужилова до довічного ув’язнення за воєнні злочини, поєднані з умисним вбивством за попередньою змовою групою осіб, та пособництво у жорстокому поводженні з військовополоненим, поєднане з умисним вбивством:

– Призначити Тужилову Сергію Михайловичу остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі. Початок строку відбування покарання Тужилову Сергію Михайловичу обчислювати з дня набрання вироку законної сили, – зачитала вирок головуюча суддя.

Також суд задовольнив цивільні позови: частину повною мірою, а частину — частково, й призначив Тужилову виплатити кожному з 6 потерпілих по 2 млн грн моральної шкоди, а також сплатити вартість експертиз.

Це другий вирок в Україні, оголошений російському військовополоненому за розстріл українських захисників, винесений в результаті реального, а не заочного судочинства. 6 листопада 2025 року в Запоріжжі засудили довічно Дмитра Курашова. Тужилов сказав, що вирок йому зрозумілий і подавати апеляцію він не буде.

Хоче додому і не піде більше воювати

У перерві між останнім словом Тужилова і вироком я запитала у нього, чому він не проявив милосердя і не відпустив хоча б частину військовополонених, адже вони були неозброєні. Він сказав, що про це навіть не думав.

– По-перше, я їх не контролював, тому зробити я цього не міг. В мене не було такої можливості і думки такої не було,  – сказав Алтай.

У ці хвилини в передмісті Харкова розгрібали завали після масованої атаки російської армії: вночі загинуло 4 людини, ще кілька отримали поранення. Тужилов каже, що також чув 13 вибухів.

– Що я можу думати, мабуть, щось знайшли, – сказав він.

– А коли ми зустрічалися востаннє, ваші поплічники вбили тестя мого оператора, – кажу я Тужилову, згадуючи удар по ТЕЦ 24 грудня.

– Звичайні цивільні люди так само відпочивали на пляжі, коли ваші ракети прилетіли. (Тужилов не уточнив, про який обстріл йдеться, – Ред.). Це з двох сторін іде, – сказав Тужилов.

– Ми не нападали на вашу країну, – кажу йому я.

– І все ж ви вторглись у Курськ.

Вже після вироку під час спілкування з журналістами Тужилов пообіцяв більше не йти воювати в Україну, сказав, що хоче додому і сподівається на обмін.

– Я сподіваюсь, що представники України такі ж розсудливі, як у нас у Росії. Там же такий, як я, сидить і чекає, що його обміняють, який сенс тримати, годувати, поїти? – Тужилов сказав посміхаючись.

– Ваші представники повертають скалічених українських захисників і мертвих журналістів, – сказала я Тужилову, коли його в наручниках виводили із зали суду під конвоєм.

Фото: Тетяна Доцяк