Під дрони й ракети: чому іноземці їдуть до України та як тут проводять час

Попри повномасштабне вторгнення, до України їдуть іноземці: через бізнес, політику, з інтересу, як волонтери.

За даними прикордонників, у першому кварталі 2025 року Україну відвідали понад 1,19 млн іноземців.

Найбільше поляки, німці, американці та інші європейці.

Іноземці в Україні

Аби іноземцям була більше зрозуміла Україна, Київ, наш бізнес і наші люди, з’явився VisitKyiv.com — незалежний некомерційний проєкт киян, створений для іноземців, які приїжджають у місто під час війни.

Мета — допомогти іноземцям проводити час у Києві: що подивитися, де поїсти, як пересуватися містом і як поводитися під час повітряних тривог, комендантської години чи відключень світла.

Але ще одна мета цієї платформи — розповідати про унікальний досвід іноземців, які переїхали чи відвідують Київ під час війни. Ці історії є прикладом етичного туризму, адже Київ сьогодні — це не про фото біля муралів. Це про історії людей, які проходять через безліч труднощів, і яких щиро підтримують іноземці.

І сьогодні ми хочемо розповісти про двох таких друзів України, які поділились з VisitKyiv.com своїми думками.

Конрад Вальтер

Конрад Вальтер — німецький політичний радник зі Штутгарта, який щоразу, коли має вільні дні, прилітає до Києва, щоб власноруч збирати FPV-дрони для фронту.

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

Допис, поширений Konrad Walter (@_konrad_walter)

Конрад мав зв’язок з Україною задовго до повномасштабного вторгнення. Він народився за кілька місяців після Чорнобильської катастрофи.

У дорослому віці вирішив поїхати на фестиваль кіно та урбаністики 86 у Славутичі. І звідти почав відкривати Україну. Був тут на сьогодні вже понад 20 разів. Пригадує, як змінилася Україна і Київ після Революції Гідності.

– Усюди з’являлися арт-простори, ресторани. Кафе Зигзаг було лише початком, а потім — уся Рейтарська, Поділ. Усе розквітало. Для мене з 2017 року Київ став найцікавішим містом у Європі, – каже іноземець.

І зараз щоразу, як приїздить до столиці, іде місцями, які вже стали “своїми”.

– Іду туди, де мене знають, питають: О, ти повернувся! Тобі, як завжди, — коктейль чи піцу?. Люди знають мене на ім’я,

Свою магістерську роботу Конрад писав теж під час перебування в Києві, у міському кафе Хармс.

– Дуже люблю бар Salvador Dali. Зараз там багато іноземців, атмосфера трохи змінилася, але я люблю персонал — коли приходжу, ми завжди обіймаємося. У них чудовий чилі кон карне, який не так легко знайти в Києві, і піца бездоганна.

Але найважливіша рутина — це зустріч із друзями. Тими, хто ще там, хто не на фронті. Почути, що відбувається. Зараз я б одразу пішов у майстерню дронів, подивився, як у них справи, глянув би відео з фронту… І планував би свій наступний приїзд до Києва, – каже Конрад.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Конрад був у Штутгарті. Сюди приїжджали тисячі українців.

І його першим волонтерством була допомога в готелі, який заповнився біженцями.

Він разом з іншими волонтерами опікувався 500 людьми. І тоді він вирішив їхати до Києва. Це був червень 2022-го року.

– Це був час, коли потяги з України були повними, а туди — ні. Передмістя Києва вже звільнили. Це мало жахливий вигляд, весь світ побачив ті злочини. Було важко. Мої близькі це прийняли, вони знали, що я їду не через війну. Мені не цікава війна, я ненавиджу її, як і всі інші.

Я там, тому що люблю українців, люблю свою європейську свободу і хочу захищати демократію та свої цінності. Якби війна була десь в іншому місці, я б не поїхав. Але оскільки я люблю Київ, поїхав підтримати друзів, –  розповідає волонтер.

– Фактично всі свої відпустки та вихідні я проводив як волонтер. З друзями, яких зустрів ще до повномасштабної війни. Дехто з них став волонтером, вони залишили бізнес чи основну роботу, хтось пішов воювати, інші — волонтерити.

Вони заснували громадські організації, і я дуже пишаюся тим, що є маленькою частиною того, що вони роблять. Ми починали, як і всі, з гуманітарки, потім їздили на деокуповані території. Майже все літо 2022 року я провів у звільнених селах біля кордону з Білоруссю, – розповідає Конрад.

Конрад із друзями допомагав лагодити дахи будинків. Спочатку на Київщині, потім на Чернігівщині, Харківщині.

– Загалом мої друзі зробили 400 дахів. Тобто 400 родин тепер мають новий дах. Усе це робота моїх друзів, я лише волонтерю з ними. Але мені вдалося знайти досить великі гроші в Німеччині, і завдяки цьому ми змогли відремонтувати дві чи три школи та медичний центр. Це було так приємно: коли ти лагодиш хату якійсь бабусі — до речі, дах це і німецьке слово (Dach) — і коли дах готовий, вони готують тобі борщ, плачуть… – говорить Конрад.

Давня подруга Конрада Ксенія раніше мала хіпстерський квітковий магазин на Воздвиженці, але зараз робить дрони. У всі свої вихідні і відпустки Конрад теж у Києві збирає дрони.

Конрад Вальтер і Ксенія

– У неї золоті руки — вона робила неймовірні букети, не просто стандартні троянди, а щось стильне. А тепер ці золоті руки збирають понад 100 FPV-дронів на місяць. Вона трансформувала свої навички. Тепер вона захищає Європу і демократію, хоча вона — флористка. Це неймовірно надихає.

Організація називається Клин, їх можна знайти в Instagram. Це секретне місце в Києві. Про них писали Financial Times, німецькі газети. Я спочатку боявся, чи зможу. Але цього літа я приїхав на 6 тижнів і вирішив навчитися, – каже Конрад.

Волонтеру сподобалося робити руками те, що приносить результат.

– Коли через кілька днів ти бачиш відео з фронту, де дрон за $350-400, який зробив ти, проста людина, знищує російський танк, – це неймовірне відчуття.

Конрад нікого не переконує їхати до України. Іноді друзі приїжджають із ним, але за хвилину до перетину кордону в Перемишлі, він нагадує, що зараз можна вийти з потяга і повернутися додому.

– Для першого разу я раджу жити там, де близько є укриття. Люди не знають, як вони зреагують. Ти почуваєшся безпечніше, коли знаєш, що сховище поруч. Щодо етики… якщо ви їдете просто пофоткати зруйновані будинки — будь ласка, не їдьте. Сидіть удома. Але якщо ви щось робите, розповідаєте друзям, волонтерите, підтримуєте місцеву економіку, бари, діджеїв (це теж культура) — тоді це добре. Але треба бути підготовленим. Це війна.

Конрад Вальтер і Ксенія

На переконання Конрада, якби Київ був людиною, це була би жінка.

– Ця людина йде на сніданок десь на Золотих Воротах — сирники або авокадо-тост. Обідає з цікавими друзями. А ввечері — вишукана вечеря з крафтовим пивом або натуральним вином на Подолі. Ця людина, мабуть, пов’язана з IT, дуже талановита, освічена, говорить англійською краще за мене, але якщо я скажу фразу українською — вона буде в захваті.

Я думаю, це була б жінка. Сильна. Як моя подруга-флористка Ксенія. У неї e квітковому магазині завжди була гарна музика і кава. Тепер у неї в майстерні дронів теж гарна музика і кава. Бо без хорошої кави не зробиш ні гарного букета, ні хорошого дрона. Стандарти сервісу в Києві набагато вищі, ніж у Німеччині, – каже Конрад.

Клавдія Бжезінська

Клавдія Бжезінська — польська повітряна гімнастка та IT-фахівчиня, яка переїхала до Києва під час повномасштабної війни, і сьогодні час від часу теж приїздить сюди.

Клавдія Бжезінська

Клавдія вперше приїхала до Києва з друзями під час пандемії, у 2019 році. Вони вирішили зустріти тут Новий рік. На той момент вона жила в Австрії.

За 20 днів до повномасштабної війни Клавдія теж була в Києві, здійснила і свою мрію – відвідала Чорнобиль.

Також тут познайомилася з однією з тренерок, власницею студії повітряної гімнастики в Києві. Вони потоваришували. А потім приїхала уже у травні 2022-го. Каже, дуже хотіла сюди потрапити ще раз.

– По суті, мій досвід ыз Києвом — це переважно досвід воєнного часу. Я справді не знаю іншого Києва, крім нинішнього. Я почала приїжджати регулярно, і в якийсь момент подумала, що хотіла б переїхати до Києва. Я проводжу тут час, мені подобається проводити тут час. У мене є друзі, – каже Клудія.

Клавдія – програмістка, тож змогла працювати в Києві віддалено. А після роботи займалася повітряною акробатикою, потім стала навчати киян акробатики.

Клавдія Бжезінська

І так зустріла багато людей, які теж займаються цим спортом. Зараз вона буває в Києві час від часу і дає індивідуальні уроки.

У Клавдії чудова українська. Вивчила її просто під час спілкування з українцями.

Бо спочатку проводила заняття англійською, а вже за кілька тижнів стала навчати українською. Пригадує, як вперше почула повітряну тривогу.

– Я була в шоці, коли була тривога. І я вже бачила, ніхто не реагує, ніхто не бігає, немає паніки. І мені здалося: ну це ще так рано, це тільки три місяці чи два. І пізніше, як я почала мешкати в Києві, я вже зрозуміла все, чому так є, – каже Клавдія.

Теж уже має у Києві улюблені локації. На першому місці – студія повітряної акробатики. А далі прогулянка центром Києва, Майданом, Хрещатиком.

Клавдія Бжезінська

– І ще я дуже люблю ходити тут на Поділ, у чудовий Jazz Club, Jazz Club 32. Я там регулярно теж приходжу на чудові концерти. Також це філармонія. Я теж її дуже люблю. У мене є ще такий дуже гарна локація на Подолі, називається Fum-Fum. Бо я веганка. І там просто дуже-дуже смачна веганська їжа, – каже Клавдія.

Каже: саме Київ і перебування тут під час війни змінили її.

– Мені здавалося раніше, що в мене немає відваги, що я не відважна людина. Що відважні — це ті, які там воюють на фронті, наприклад. Відважні — це ті, які, наприклад, роблять диверсії в Росії. Але в Києві я зрозуміла, що відвага — це не тільки так робити, але просто боятися і робити. Це теж відвага. І я зрозуміла, що в мене її багато. І це на мене дуже вплинуло, я наважилася і заснувала в Польщі фонд повітряної гімнастики. Бо зрозуміла, що просто можу, – каже Клавдія.

Клавдія каже, що неможливо зрозуміти Київ, Україну і українців, допоки не приїдеш сам, не будеш мешкати і не побачиш усе на власні очі.

– І це питання, на яке кожний сам для себе мусить відповісти: чи він готовий до того, щоб прокинутися від вибуху. Бо це стрес і ти не знаєш під час того, що ти будеш робити, –  каже Клавдія.

Цікаво, що Клавдія теж вважає, що Київ має обличчя молодої відважної жінки, яка багато пережила. Вона вважає, що вона молода, але має багатий досвід.

Читайте також

Називає мене “мамою”: Полякова про зятя-іноземця і готовність стати бабусею