Що таке демілітаризована зона: правила створення та приклади у світі
На фоні посилення тиску США на Україну та зростання напруженості у відносинах між Києвом і Вашингтоном американська сторона намагається активізувати переговори щодо мирного врегулювання війни.
Як пише The Economist, серед можливих умов майбутньої угоди розглядають створення демілітаризованої зони на Донбасі, інвестиційну підтримку України та перспективу вступу до ЄС в обмін на відмову від членства в НАТО.
Що таке демілітаризована зона, пояснення, як її створюють та де є приклади таких територій, читайте в матеріалі Фактів ICTV.
Демілітаризована зона: що це
В Україні визначення цього поняття міститься в наказі Міністерства оборони № 164. Також правила створення демілітаризованих зон передбачені й міжнародним гуманітарним правом.
Відповідно до наказу Міністерства оборони № 164, демілітаризована зона — це територія, з якої за згодою сторін збройного конфлікту виведені комбатанти, мобільні бойові засоби, а також військові установки та споруди, які не повинні використовуватися у ворожих цілях. Влада й населення цієї території мають утримуватися від ворожих дій.
Демілітаризована зона простими словами — це ділянка території, яку сторони домовляються не використовувати для ведення бойових дій. На ній мають діяти погоджені обмеження щодо присутності військових і використання озброєння.
Така зона не виникає сама по собі після оголошення перемир’я. Для її створення потрібна домовленість сторін, у якій визначають статус території та правила перебування на ній.
Демілітаризована зона також не обов’язково означає передачу території іншій державі, зміну кордону або встановлення нейтралітету. Її правовий статус залежить від конкретної угоди.
Як створюють демілітаризовану зону
Основні правила створення демілітаризованих зон під час міжнародних збройних конфліктів визначає стаття 60 Додаткового протоколу I до Женевських конвенцій.
Згідно з цим документом, сторони можуть домовитися про надання певній території статусу демілітаризованої зони. В угоді потрібно визначити умови, за яких територія отримує такий статус, і правила його дотримання.
Документ також передбачає, що сторони не повинні поширювати на демілітаризовану зону свої військові операції всупереч умовам відповідної домовленості.
На практиці під час створення такої зони сторони мають узгодити кілька питань:
- Межі території. В угоді визначають, де саме розташована зона та яку площу вона охоплює.
- Військові обмеження. Сторони встановлюють, які війська, озброєння та військові об’єкти потрібно вивести або заборонити.
- Поведінка сторін. Визначають, яких дій не можна вчиняти на території зони.
- Позначення території. За наказом Міноборони № 164 демілітаризовану зону позначають знаками, погодженими сторонами конфлікту.
- Контроль за дотриманням домовленостей. Сторони можуть передбачити порядок спостереження за територією та реагування на порушення.
Участь третьої сторони, наприклад міжнародної організації, можлива, якщо це передбачено відповідними домовленостями. Однак присутність миротворців не є обов’язковою умовою для кожної демілітаризованої зони.
Які бувають демілітаризовані зони
Універсальної класифікації, яка поділяла б усі демілітаризовані зони на кілька обов’язкових типів, немає. За обсягом установлених обмежень можна умовно розрізняти повну та часткову демілітаризацію.
Повна демілітаризація передбачає широкі обмеження на військову присутність і використання території у воєнних цілях. Які саме сили, озброєння та об’єкти мають бути виведені, визначають у домовленості.
Часткова демілітаризація означає, що обмеження стосуються лише певних видів озброєння, військових об’єктів або діяльності. Наприклад, угода може забороняти розміщення важкого озброєння чи будівництво військових укріплень, але не встановлювати всіх обмежень, характерних для повністю демілітаризованої території.
Це умовний поділ за змістом обмежень, закріплений в наказі Міноборони № 164. Але не кожна територія між арміями або вздовж лінії припинення вогню є демілітаризованою зоною. Для такого статусу потрібна відповідна домовленість, а сам режим території має відповідати її умовам.
Де є демілітаризована зона: приклад Кіпру
Один із відомих прикладів території, яка розділяє сили сторін конфлікту, розташований на Кіпрі. Після бойових дій 1974 року між північною та південною частинами острова сформувалася буферна зона, за якою стежать миротворці Організації Об’єднаних Націй.
Згідно з інформацією місії ООН на Кіпрі, зона простягається приблизно на 180 км. Її ширина змінюється залежно від місцевості: у деяких районах Нікосії вона становить лише кілька метрів, а в інших місцях сягає кількох кілометрів.
Миротворці спостерігають за лініями припинення вогню, контролюють ситуацію в буферній зоні та допомагають запобігати новим зіткненням. Режим на Кіпрі сформувався внаслідок домовленостей і рішень ООН.
Для чого створюють демілітаризовані зони
Головна мета демілітаризованої зони — зменшити ризик бойових зіткнень на певній території. Вона може відокремлювати сили сторін, обмежувати можливості для наступу та створювати умови для захисту цивільного населення.
Створення такої зони не гарантує завершення війни. Вона не замінює мирної угоди й не означає автоматичного припинення збройного конфлікту на інших територіях.
Результат залежить від змісту домовленостей, готовності сторін їх виконувати та механізмів контролю. Якщо встановлені правила порушують, демілітаризована зона може втратити свою захисну функцію.
Отже, демілітаризована зона — це не просто територія, на якій немає бойових дій. Це територія зі спеціальним режимом, погодженим сторонами збройного конфлікту. Її межі, обмеження та порядок дотримання визначаються конкретними домовленостями й нормами міжнародного гуманітарного права.
