Вбивали безрозсудно і з помсти: New York Times склало карту вбивств жителів Бучі
Американське видання The New York Times задокументувало тіла майже трьох десятків людей, убитих у Бучі — у їхніх будинках, у лісі, на порожній стоянці — і дізналося історії багатьох з цих смертей.
З першого дня війни, 24 лютого 2022 року, мирні жителі Бучі несли основний тягар російського наступу. Російські військові обстрілювали легкові автомобілі, із бронетехніки стріляли по людях. Але про справжні масштаби знущань стало відомо вже після виходу окупантів із передмістя Києва.
Коли наступ російських військових на Київ зупинився, адже їм довелося зіткнутися із запеклим опором, окупація Бучі противником переросла в кампанію терору та помсти. Коли переможена та деморалізована російська армія відступила, вона залишила після десятки трупів мирних жителів на вулицях, у підвалах або у дворах, багато хто з вогнепальними пораненнями голови, у декого руки були зав’язані за спиною.
Репортери та фотографи The New York Times понад тиждень провели у Бучі: спілкувалися з місцевою владою, територіальною обороною та десятками свідків.
NYT зафіксувало та задокументувало тіла майже трьох десятків людей там, де їх було вбито. The Times також засвідчила понад 100 чорних мішків для трупів у братській могилі та на міському цвинтарі.
The New York Times
Наявні дані свідчать, що російські військові вбивали безрозсудно, іноді із садизмом, частково з помсти.
Наприклад, вчительку на пенсії Людмилу застрелили вранці 5 березня, коли вона відчиняла вхідні двері свого будинку. Її тіло так і залишилося лежати біля дверей. Її молодша сестра Ніна, яка мала ментальні проблеми та жила з нею, лежала мертва на кухонній підлозі. Незрозуміло, як жінка померла.
43-річний зварювальник Роман Гаврилюк та його 46-річний брат Сергій Духлій відправили свої сім’ї з Бучі, а самі залишилися. Їх знайшли мертвими у дворі.
– Мій дядько залишився через собаку, а батько залишився через будинок… Вони не змогли перемогти нашу армію, тому вбивали простих людей, – сказав син Гаврилюка Назар.
Неподалік також лежав мертвий невідомий чоловік, а двох собак сім’ї було зрешечено кулями.
4 березня близько 17.00 50-річний Володимир Феоктистів пішов до сусідів взяти хліб, який ті пекли вдома. Його мати і брат сказали йому не виходити надвір, але він не послухав їх. Сусіди почули два постріли. Чоловіка знайшли мертвим наступного дня.
Тітка Люда була розстріляна вранці. Того ж дня батько з сином вийшли за ворота свого двору, щоб пройтися своєю вулицею Яблунською. Росіяни вистрілили у сина. Він мучився всю ніч і помер о 8.20 ранку. Сім’я поховала його в палісаднику.
– Дуже важко ховати свою дитину. Не побажав би такого навіть лютому ворогові, – сказав чоловік.
У його сина залишилися 8-річний син та однорічна донька.
Вулиця Яблунська згодом стала найбільш смертоносною ділянкою дороги для перехожих. Чоловіка на велосипеді вбили пострілом із бронетранспортера на початку березня. Станом на 11 березня на вулицях та тротуарах лежало не менше 11 трупів, про що свідчать супутникові кадри.
Пізніше стало зрозуміло, чому тіла так довго залишалися на вулицях та у дворах. Окупанти розпочали обшуки будинків та заборонили жителям виходити на вулицю, бо “є наказ стріляти”.
Бучанську школу №3 російські солдати використали для мінометних позицій.
В одному дворі знайшли тіло голої жінки, на ній не була лише шуба. Її ґвалтували. Жінку вбили пострілом у голову.
За словами уповноваженої Верховної Ради Людмили Денісової, російські солдати використали сексуальне насильство як зброю проти українських жінок.
Пізніше українські слідчі виявили комп’ютерний сервер, залишений росіянами, який може допомогти ідентифікувати тих, хто здійснював терор проти мирного населення.
– Ми вже встановили списки та дані військовослужбовців. Ці дані займають понад сотню сторінок, – сказав прокурор Бучі Руслан Кравченко.