Як миротворці можуть поліпшити ситуацію в Україні та наблизити перемогу: досвід контингентів

Миротворці ООН, або ж як їх називають «блакитні шоломи» – це спеціально зібрані загони професійних військових з різних країн. Їхня мета, як зрозуміло з назви, дотримання, а в деяких випадках і примус до миру.

Це до зубів озброєні офіцери, які завжди готові йти до кінця, аби на територіях дії місії панував мир і спокій.

Факти тижня проаналізували миротворчі місії ООН від самого початку їх існування і до тепер: яка фактична різниця між контингентами НАТО та ООН, що входить до завдань «блакитних шоломів», а також досвід яких місій можна імплементувати в Україні.

Всього Організацією Об’єднаних Націй було проведено понад 70 миротворчих місій. 18 контингентів «блакитних шоломів» і досі перебувають на місцях дислокації. Більшість місій вважається вдалою. Хоча деякі тривають роками, ба навіть десятиліттями: зрозуміти у чому їх успіх – важко.

Читайте також

Звідки повернуться в Україну миротворці ЗСУ

Відверто провальними називають дві місії: в Хорватії та Руанді. Там уникнути поновлення конфлікту не вдалось, і сторони розпочали геноцид мирного населення. Їх досвід ми не досліджуватимемо, адже і так зрозуміло – запозичувати його не будемо.

Перша, найдовша, історична

Арабська «Катастрофа» та ізраїльська «Війна за незалежність». Так кардинально різняться погляди двох сторін на один конфлікт.

Перша арабсько-ізраїльська війна тривала два роки – з 1947 до 1949 року. Не заглиблюючись далеко в історію, варто сказати, що єврейське населення Палестини, залучившись допомогою Сполученого Королівства, відновило існування Ізраїльської держави.

Палестинцям, як і їхнім поплічникам з інших країн арабського світу, така ініціатива не сподобалась. До того ж після Першої світової війни, де країни Затоки надавали свою допомогу Антанті, Палестині гарантували цілісність.

Проте не так сталося, як гадалося. І вже 1947 року офіційна Рамалла мусила почати війну проти євреїв, які почали відтворювати Ізраїль навколо святого Єрусалима.

Контингент миротворців ООН увійшов у країну 1948 року, ще до кінця війни. Тоді він оберігав кордони щойно створеного Ізраїлю.

«Блакитні шоломи» і донині не полишають місце конфлікту, вони всіма силами намагаються підтримувати мир та примушувати до нього. Хоча, як ми знаємо, не завжди вдало.

З моменту першої арабсько-ізраїльської війни конфлікти рідко вщухають. І зараз ХАМАС із сектора Гази продовжує обстрілювати ракетами Єрусалим. А ЦАХАЛ доволі успішно використовує уже всім відому систему ППО Залізний купол.

То що ж можна почерпнути з миротворчої місії на кордоні Палестини та Ізраїлю? Найперше, це досвід, якого повторювати не варто. Як ми бачимо, присутність контингенту радикально не вплинула на перебіг подій, обстріли продовжуються, а кількість жертв невпинно зростає.

Хоча навіть у такому випадку миротворці можуть стати у пригоді. Одна з місій контингенту – фіксування воєнних злочинів.

– Вони би дійсно все стабілізували і надали свідчення, що бомбардуються житлові будинки, де немає жодних військових баз, немає воєнних об’єднань і угруповань, – каже миротворець на прізвисько Кудрявий.

В Україні з 2015 року цю місію виконували спостерігачі ОБСЄ. Але далеко не завжди успішно. Спостерігачі аж занадто часто ховалися від обстрілів і кліпали очима, в результаті значна частина злочинів Кремля так і залишилась не задокументованою на офіційному міжнародному рівні.

– Ми всі пам’ятаємо наглядову місію ОБСЄ на Донбасі. Вона не мала успіху переважно через те, що Росія не грала за правилами, не грала як у книгах, – наводить свою думку генерал-майор у відставці, колишній керівник фінської військової розвідки Пекка Товері в ексклюзивному інтерв’ю.

Тож може хоч «блакитні шоломи» будуть в змозі зафіксувати усі злочини проти людяності, що точно стане у пригоді під час спеціалізованого трибуналу, який, безперечно, відбудеться.

Північ від півдня: як миротворці охороняють кордон після конфлікту на Кіпрі

Контингент прийшов на Кіпр у 1964 році, задовго до апогею конфлікту між двома сторонами: греками та турками, що живуть у різних частинах острова.

За допомогою військових південна частина Кіпру була окупована Туреччиною, в результаті чого була створена республіка турецьких кіпріотів. На сьогодні вона визнана лише офіційним Стамбулом. Північна ж частина визнана усіма країнами світу і навіть є членом ЄС.

До вирішення конфлікту ще далеко, на перемовинах вимоги сторін різняться кардинально. Греки-кіпріоти вважають усіх мешканців острова одним народом та готові надавати всім однакові права: паспорт країни-члена Євросоюзу та інші.

Турецька ж сторона Кіпру наполягає на визнанні суверенітету. Проте вже 45 років конфлікт вирішується на дипломатичному фронті, пострілів тут не чутно вже дуже давно. І це не в останню чергу завдяки миротворцям, вважає речник миротворчих сил ООН у Кіпрі Алім Сідік.

– Наше завдання – зняття напруження між ворогуючими сторонами, підтримання правопорядку в буферній зоні та допомога в об’єднанні двох громад і зміцнення довіри між ними, – зазначає Сідік.

Миротворчий контингент «блакитних шоломів» охороняє лінію розмежування між двома половинами одного острова. Цей умовний кордон проходить просто посеред столиці, міста Нікосія.

Одна частина пішохідної вулиці Лідра залишилась грекам, інша – туркам. Поміж ними блокпост, тут суворо перевіряють усіх, хто пересувається між республіками. Єдині, кому безкарно дозволено стрибати туди-сюди – славетні кіпрські коти.

Можна зробити висновок, що підхід миротворців на Кіпрі працює. А отже, можна і в Україні запровадити щось на кшталт таких блокпостів з контингентом. Ось тільки не на умовній лінії розмежування, а на офіційному державному кордоні, вважає директор воєнних програм Центру економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова Микола Сунгуровський.

– Заморожувати конфлікт в тому стані, в якому він зараз є, означає на довгі роки позбавити суверенітету і територіальної цілісності Україну. Спочатку треба відігнати, вийти на державні кордони, а потім буде вигідно залучити таку місію. А от там треба буде розмежувати Україну і Росію миротворчими місіями назавжди. І нехай ця місія триває роками, – пропонує Сунгуровський.

Виведення цивільних та порятунок від геноциду у Боснії

Дорога від Сараєво відрізана і контролюється сербськими загарбниками, які постійно накривають обстрілами. Далекого 1995 року українським миротворчим контингентом в Боснії керував полковник Микола Верхогляд.

Він розумів, що тисячі мирних мусульман треба врятувати від вірної загибелі, адже згідно із сьомою директивою сербських боснійців, були санкціоновані етнічні чистки.

Щоб уникнути трагедії, український військовий вирушив до лігва ворога на перемовини. Ось згадки про ті події від особистого водія полковника Верхогляда Сергія Куца. Його називають тінню військового: бо де полковник – там і водій.

– Народжувався цей сценарій на ходу, тому що абсолютно не було часу, щоб з кимось радитись або кудись телефонувати, – згадує Сергій Куц.

Першим на зустріч до Радко Младича пішов представник боснійських мусульман, які, власне, і були в небезпеці, полковник Авдо Паліч. З перемовин він не повернувся, а живим його більше не бачив ніхто.

– Радко Младич повідомив, що Авдо Паліч був убитий. З огляду на те, що він перебував у сербському полоні, ймовірно, його стратили, – повідомляв тоді речник місії ООН Олександр Іванко.

Бравому українському полковнику Верхогляду після кількаденних перемовин таки вдалося вмовити воєнного злочинця (за рішенням трибуналу у Гаазі) дати дозвіл на «зелений» коридор.

Лідер сербських боснійців навіть пристав на вимогу українця – в кожному автобусі їхатиме український миротворець. І ось чому.

Попереднє завдання з евакуації було провалене нідерландським контингентом. Військові були, як і в більшості подібних випадків, тільки попереду колони та позаду.

Такий супровід не дав бажаного результату: колона розтягнулась, і водії-серби, не маючи жодного над собою військового контролю, просто повертали у ліс, де вже чекала засідка. Серби розстріляли усіх мусульман.

Вдруге все відбулось за планом українського полковника. І вдало. Тисячі людей вдалось евакуювати та врятувати від ворожої кулі.

– Звісно, якби ми поїхали повз сербські позиції, то нашу колону могли розстріляти, – згадує миротворець Ігор Проконін.

І це саме та мужність і досвід, який не завадив би Україні просто зараз. Адже, як звітує щодня міністерка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірина Верещук, погодити з окупантом «зелені» коридори вдається не завжди.

Та куди гірше, коли навіть погоджені маршрути не спрацьовують. Мирні українці залишаються в окупації, без води та їжі. Неодноразово колони були розстріляні російськими загарбниками.

Миротворці, люди зі зброєю та міжнародним мандатом, могли б значно покращити ситуацію, вважає український військовий на прізвисько Урус, який і сам був у складі українського контингенту миротворчої місії до Іраку у 2003-2004 роках.

– Це би значно полегшило нам роботу. Миротворці займатимуться гуманітарними конвоями, а ми не чергуватимемо на блокпостах, а гатитимемо орків на «передку», – вважає «Урус».

Але це стане можливим лише за взаємної згоди обох сторін конфлікту.

– Якщо Росія не погодиться, то жодні миротворці ані НАТО, ані ООН не зможуть організувати коридори, – вважає фінський генерал-майор Пекка Товері.

Мінними полями: важливе завдання контингенту у Косові

У лютому 1998 року на півдні тоді ще союзної республіки Югославія розгорівся збройний конфлікт. Етнічні албанці зажадали відокремлення та незалежності від Сербії регіонів Косово та Метохія.

Багато загиблих з обох боків, нищівні руйнації інфраструктури. Так тривало, допоки в 99-му не втрутилося НАТО. Після підписання військово-технічної угоди контроль над регіоном перейшов до KFOR.

KFOR – це миротворча місія, організована за резолюцією Ради Безпеки ООН. «Блакитні шоломи» прийшли в Косово в 1999 році і перебувають там до сьогодні. Серед них – багато українських офіцерів, які зарекомендували себе як дуже вправні військові.

– Основні завдання на півночі Косова виконували саме українці, бо вони нас дуже добре оцінили, – розповідає старший офіцер 16 ротації українських миротворців у Косові Максим Миргородський.

І завдання були абсолютно різноманітні: від конвоювання та охорони периметру до сумісних патрулювань разом з поліцією як Косова, так і Сербії. Для розуміння масштабу, у 2013 році 16 ротація наших бійців лише за півроку виконала понад 200 завдань.

Найбільше українські миротворці спеціалізуються на саперській справі. Вистачало роботи і з розмінування, адже в косівській землі досі поховані тисячі снарядів та мін, особливо багато – у гірській місцевості та старих приватних будинках. За всі роки місії від боєприпасів, що не розірвалися, були звільнені понад 16 тис. будинків, 1 165 шкіл та маже 2 тис. км доріг.

Подібний досвід миротворців стане у пригоді і в Україні, проте вже після перемоги. Ворог залишає по собі на нашій землі не лише трупи своїх військових, але й небезпечні вибухові пристрої. За підрахунками експертів, на розмінування підуть роки, якщо не десятиліття.

– Станом на 21 березня 2022 року, нашими експертами було підраховано орієнтовну загальну площу небезпечних територій (підтверджені та підозрювані райони, забруднені вибухонебезпечними предметами) України, яка становить щонайменше 82 525 кв. км, – публікує інформацію на своїй сторінці у Facebook ГО Асоціація саперів України.

Власне, сам досвід організації KFOR теж буде корисним. Полковник запасу та учасник декількох миротворчих місій Сергій Грабський був у Косові в складі наглядової місії ОБСЄ. Як військовий експерт, він вважає недоцільним запровадження місії зараз, на цьому етапі війни. Проте зазначає, було б непогано нині окуповані райони після звільнення передати під тимчасову адміністрацію контингенту або третіх сторін.

– По-перше, це нам зіграє на руку, бо вони відбудують зруйновані міста частково за власний кошт. Треба забезпечити відновлення інфраструктури, треба забезпечити на першому етапі харчування і надання мінімальних соціальних сервісів населенню, яке постраждало від російської окупації, – висловлюється Грабський.

У лігві Саддама Хусейна: як українські військові в складі миротворчого контингенту в Іраку панували

Влада США у 2002 році активно критикувала режим іракського керманича Саддама Хусейна. Його звинувачували у взаєминах з терористичною організацією Аль-Каїда, яка взяла на себе відповідальність за найбільший в історії людства теракт 9/11.

У вересні 2001 року одразу кілька літаків були захоплені у повітрі. Два повітряних судна були скеровані терористами-смертниками просто у будівлі веж-близнюків Міжнародного торгового центру на Мангеттені у Нью-Йорку. Тоді загинули 2 997 людей.

Тож абсолютно не дивно, що американці, розібравшись з Талібаном в Афганістані, де переховувався керівник Аль-Каїди Усама бен Ладен, взялися за Ірак. Військові увійшли до країни 2003 року.

– Як миротворці, можу сказати зі свого досвіду в Іраку, ми допомагали мирному населенню. Вкрай важливим було забезпечити гуманітарні коридори. Також ми виходили у конвої та патрулювання неокупованих територій, – згадує Урус.

Контингент розміщувався в іракському місті Есвера, яке повністю контролювалось миротворцями. Ось що розповів боєць Кудрявий про одну з найбільших операцій.

– Найбільша операція була на базі Саддама Хусейна, там, де розміщувався його спецназ і були склади боєприпасів. Ми знищували і підривали цей боєкомплект. Там були дуже потужні авіаційні бомби, на пів тонни, на тонну. І ми підривали, щоб їх не використовували проти людей, – ділиться миротворець.

Роззброювати склади, які зараз на окупованих терористами територіях, доведеться і в Україні. А отже, досвід миротворців, як власне і сам контингент, стане у пригоді.

– Але головне, вони візьмуть на себе демілітаризацію угруповань, які там утворилися. Їх треба роззброїти, провести фільтрацію та передати до Гаазького трибуналу осіб, причетних до воєнних злочинів, – наводить думку військовий експерт Сергій Грабський.

А ми з вами добре знаємо, що Росія не шкодувала зброї та щедро поставляла її як до анексованого Криму, так і до так званих ДНР та ЛНР.

Конголезький конфлікт: прояв сили та захист мирних міст

Серце Африки. Вулкан, надгробки і грядки посеред них. Це околиці міста Гомо, Республіка Конго. Електрики тут немає, як і води, і каналізації. Одна каністра питної води, не зрозуміло якої якості, коштує $3. І це в країні, де середній місячний дохід ледь перевищує $50, і у випадку, якщо конголезці взагалі працюють. Бо рівень безробіття – просто шалений.

Конго – неспокійний регіон в Африці, війни та конфлікти тут не вщухають вже понад 30 років. На північному сході триває боротьба за корисні копалини країни: це і алмази, і золото, і метал колтан, який використовують у виробництві електроніки.

Тривають постійні протистояння між повстанцями, які намагаються захопити владу на північному сході ДР Конго. Вчорашні офіційні урядовці стають партизанами і навпаки, вчорашні представники повстанських угруповань  отримують генеральські посади у нових кабінетах.

Тут ще лишились вивіски офіційних органів влади, але самої влади, як такої, немає.

– Близько постійних 15-20 бандформувань або нові з’являються. З нових утворюються більші або навпаки, більші розпадаються на менші, – пояснює перебіг справ у країні командир загону миротворців у Демократичній Республіці Конго у 2012 році Ігор Яременко.

Єдина влада тут – це контингент миротворчої місії ООН. Серед них й наші співвітчизники. 5 500 км від України – це перша миротворча місія українців, яка перетнула екватор.

Читайте також

Українські миротворці знищили військову базу бойовиків у ДР Конго

Український гелікоптер Мі-24 обстрілює позиції повстанців. Так вони «демонструють силу», це офіційна термінологія ООН. Проте, за фактом, наші військові вступили в бій із повстанцями. Наші наполегливо захищають місто, в якому базується миротворчий контингент. Якщо уявити, що повстанці прорвалися – це б означало повну катастрофу.

Якщо в Україні працюватимуть миротворці, і не важливо з НАТО чи ООН, вони зможуть успішно запозичити досвід контингенту з Конго. Захищаючи себе, свою базу, а також мирне населення місць дислокації контингенту, миротворці матимуть змогу не допустити захоплення та окупації рашистськими військами нових територій.

– Завдання миротворчого контингенту передбачає насамперед самозахист. Ніхто не буде ризикувати собою задля встановлення миру на чужих територіях. Також ООН може видати мандат й на захист цивільного населення, де буде розташована база миротворців. Зараз, після невдалої місії контингенту в Руанді, правила дещо змінились і повноваження «блакитних шоломів» розширилися. Хоча вони й досі залишаються менш озброєними, ніж, наприклад, миротворці НАТО, –  наводить приклад генерал-майор Пекка Теворі в ексклюзивному інтерв’ю Фактам тижня.

Хоча були і випадки, коли миротворці просто полишали небезпечні регіони. Щоб не ходити далеко, навіть у самому Конго контингент вже був готовий відступити під натиском та можливим наступом з боку найбільшого повстанського угруповання конголезців.

To be or not to be: миротворча місія в Україні

Зараз у варшавських владних кабінетах тривають доопрацювання пропозиції з розміщення миротворчого контингенту в Україні.

– Ми говоримо про те, що в Україні негайно треба запровадити миротворчу місію, щоб вона допомагала не лише у гуманітарних питаннях, але і боронити землю України, – запропонував на брифінгу за результатами візиту до Києва польський віцепрем’єр Ярослав Качинський.

За пропозицією польського уряду, гуманітарні місії миротворців можуть бути розміщені у мирних містах України, що не перебувають під впливом і контролем російських окупаційних військ.

А отже, у разі видання мандату контингент буде змушений захищати як себе, так і мирне населення і не дозволить ворогові захопити нові території.

Польську ініціативу обговорюють ще в одній країні ЄС, Чехії. Проте формат миротворців і досі залишається незрозумілим.