Головні події тижня на Близькому Сході: удари по енергетиці та напруга між США і союзниками

Ескалація конфлікту між США та Іраном виходить на новий рівень: у Вашингтоні розглядають сценарії прямого контролю над нафтовою інфраструктурою Тегерана, зокрема – стратегічним островом Харк. 

Паралельно загострюється ситуація навколо Ормузької протоки – ключового маршруту постачання нафти у світі.

На тлі цих подій зростає напруга і серед союзників. Так, президент США Дональд Трамп публічно критикує країни НАТО за небажання долучатися до його операції, тоді як партнери намагаються не втручатися у війну в Ірані, щоб не спричинити ще більшої ескалації. 

Іран, своєю чергою, завдає ударів по енергетичних об’єктах у регіоні, включно з газовою інфраструктурою Катару, що посилює ризики для глобального ринку.

Що відбувалося у війні на Близькому Сході за останній тиждень, чи зміниться формат співпраці США та Європи на тлі конфлікту та як це може вплинути на ситуацію в Україні та світі – розбиралися Факти ICTV разом з експертами-політологами. 

• Чи почався новий етап війни на Близькому Сході
• Трамп критикує НАТО: що відомо
• Частина союзників все ж пропонують Трампу допомогу
• Підсумки і вплив подій на Близькому Сході на Україну

Чи почався новий етап війни на Близькому Сході

У понеділок, 16 березня, джерела в адміністрації США повідомили, що Трамп розглядає захоплення ключового нафтового острова Ірану – Харк. Водночас зазначалося, що остаточне рішення щодо проведення операції ще не ухвалене, проте Білий дім думає над можливістю встановлення силового контролю над островом, якщо спроби розблокувати судноплавство через Ормузьку протоку затягнуться.

Джерела зауважували, що подібна операція потребуватиме наземного вторгнення та присутності американських військових на острові.

Проте існують побоювання, що такий крок може спровокувати удари Ірану у відповідь по нафтових об’єктах та трубопроводах у країнах Перської затоки, зокрема у Саудівській Аравії.

Зауважимо, що острів Харк є ключовим елементом іранської нафтової інфраструктури, і саме через нього проходить більшість експорту іранської нафти.

Пізніше, 18 березня, стало відомо про те, що Іран вдарив балістикою по Катару, внаслідок чого одна з ракет влучила у промислове місто Рас-Лаффан. Під атакою опинився ключовий центр виробництва зрідженого природного газу.

Зазначається, що на об’єкті виникла пожежа, зафіксовані значні пошкодження. Міністерство закордонних справ Катару назвало атаку “небезпечною ескалацією” та “грубим порушенням суверенітету”.

У відомстві наголосили, що Катар від початку конфлікту намагався дистанціюватися від бойових дій і закликав сторони уникати ескалації, зокрема не атакувати цивільну та енергетичну інфраструктуру.

А 19 березня вже Ізраїль завдав ударів по газовій інфраструктурі Ірану, пов’язаній із морським родовищем Південний Парс. Це гігантське родовище розробляється спільно Іраном та Катаром (там він має назву Північний купол). У 2025 році на ньому зафіксували історичний максимум видобутку — 730 млн куб. м газу за добу.

Іноземні ЗМІ зауважили, що ціни на нафту та європейський газ продовжують зростати на фоні останніх подій та заяв, а атаку на Південний Парс називають найбільшим замахом на енергетичну інфраструктуру Ірану з моменту початку війни.

Наслідки удару відчує і Туреччина, для якої газ з Ірану становить десяту частину від загального обсягу споживання.

Того ж дня Дональд Трамп пригрозив знищити Південний Парс у разі нової атаки Ірану на Катар.

Відповідаючи на питання щодо того, чи можна вважати удари по енергетичній інфраструктурі новим етапом війни на Близькому Сході, кандидат політичних наук, керівник політико-правових програм ГО Український Центр суспільного розвитку Ігор Рейтерович звернув увагу на те, що плани американців у цій воєнній операції першочергово явно були інакшими, аніж це сталося насправді.

– Але Іран, по-перше, довго тримається і не збирається сідати за стіл перемовин на умовах, які потрібні США і Ізраїлю. По-друге – він наносить удари по нафтових об’єктах, які є на території сусідніх країн. І ці країни в тій чи іншій формі є партнерами чи союзниками США, – зауважив він.

Експерт пояснив, що іранці зможуть відновитися після американських ударів, адже достатньо добре заробляють на нафтовій інфраструктурі. Тим паче, що світ, хоч і має певні запаси, які дозволяють стримувати коливання, знаходиться у важкій ситуації, адже мова щодо можливого дефіциту нафти йде уже навіть не про місяці, а про тижні.

– Тож впродовж найближчих тижнів ця ситуація повинна чи так, чи інакше розвернутися. Якщо не буде видно кінця і краю тому, що Іран готовий опиратися і до того ж він сам буде наносити удари, це призведе до дуже серйозних коливань на ринку. Якщо й не до кризи, то, принаймні, до дуже великого здорожчання пального, – резюмував Рейтерович.

У свою чергу політолог Вадим Денисенко повідомив, що атака на газову інфраструктуру Ірана змінює логіку війни і є спробою змусити монархії Перської затоки хоч в якійсь формі взяти участь в наземній операції. 

Він наголосив, що, на перший погляд, нелогічні іранські удари по нафтогазовій інфраструктурі сусідів мали ціллю змусити цих сусідів максимально тиснути на США, щоб війна закінчилася максимально швидко і без наземної операції.

– Але Ізраїль та США, схоже, пробують іти шляхом ескалаціі заради деескалації. Проте, без повномасштабної наземної операції ця стратегія є доволі ризикованою. Удари по головному родовищу Ірану, за логікою, спровокують дії у відповідь по інфраструктурі країн Перської затоки і, очевидно, як вважають в Тель-Авіві та Вашингтоні, можуть підштовхнути монархії до активніших дій, – розповів політолог. 

Денисенко заявив, що атака по найбільшому в світі родовищу газу, вірогідно, призведе до масованих блекаутів в Ірані. Проте шанс того, що це стане причиною розколу в Ірані – відносно мала. 

Він наголосив, що стратегія знищення елітаріїв заради заміщення їх новими гравцями, серед яких може зʼявитися зрадник, може спрацювати, а може й ні. 

Так само стратегія щодо блекаутів, що могли б спровокувати народні бунти, має шанси 50 на 50. 

– Протягом наступних тижнів Трамп прийме рішення: він іде в обмежену наземну операцію чи не йде. Іти – значить дуже ризикувати. Не йти – визнати поразку. Навіть якщо буде оголошена перемога, – підсумував Вадим Денисенко.

Тим часом політичний аналітик Олег Пономар у коментарі Фактам ICTV розповів, що станом на сьогодні Іран випускає не більше 10 ракет на день і, звісно, частина з них проходять крізь ППО. 

США продовжують полювання на решту пускових установок Ірану і їх, за словами Пономара, залишилося небагато. 

Трамп критикує НАТО: що відомо

У вівторок, 17 березня, президент США Дональд Трамп публічно розкритикував союзників по НАТО за відмову допомогти у війні з Іраном. 

Він заявив, що Штати нібито більше не потребують і не хочуть допомоги НАТО і “ніколи її не потребували”.

А також – сказав, що його країні слід переглянути своє членство в НАТО за те, що союзники не допомагають у війні з Іраном. 

Крім іншого, американський президент звернув увагу на те, що США “не були зобов’язані допомагати, коли Росія вторглася в Україну”.

Політолог Ігор Рейтерович розповів Фактам ICTV, що є очевидним, що країни НАТО поки що не хочуть включитися у війну на Близькому Сході так, як того хоче очільник Білого дому, адже таким чином вони перетворилися б на об’єкт для іранських атак.

– Ніхто не хоче ризикувати ще й тому, що це дуже погана електоральна історія, і вона не надто позитивно сприйматиметься в цих країнах. Мешканці країн НАТО задаватимуться дуже простим питанням: а навіщо нам Іран, який знаходиться в іншій частині світу. Він дуже далеко, чому ми відправляємо туди своїх військових, – сказав політексперт. 

Також Рейтерович нагадав, що президент США максимально відштовхнув від себе союзників, коли поводив себе з ними недоречно: просив допомогу, однак виглядало це як вимога, ще й дуже брутальна.

Він наголосив, що одним з прикладів таких недоречних заяв є фраза американського очільника про те, що НАТО – це нібито “паперовий тигр”.

– Очевидно, що європейці на це (поведінку Дональда Трампа, – Ред.) дуже ображені, і оскільки це була операція Сполучених Штатів, і вони це робили як США, а не як країна-член НАТО, то і втручатися зараз в цю історію вони не надто сильно хочуть, – пояснив політолог. 

Ігор Рейтерович додав, що ще один момент пов’язаний з тим, що є ймовірність того, що якщо союзники увійдуть в цей конфлікт, це поглибить кризу та зробить її довшою. 

Експерт пояснив, що Іран може спробувати зробити так, що країни залишаться без пального ще на дуже довгий час, тож Європа займає у цьому конфлікті достатньо обережну позицію. 

Частина союзників все ж пропонують Трампу допомогу

Так, 20 березня стало відомо, що щонайменше шість союзників готують кроки для розблокування Ормузької протоки.

Йдеться про низку країн – від Великої Британії, Франції, Німеччини, Італії й Нідерландів, і до Японії та Канади.

Вони засудили іранські атаки на цивільні торговельні судна в Перській затоці, атаки на інфраструктуру, зокрема на нафтогазові об’єкти, а також фактичне закриття Ормузької протоки.

Ці країни закликали Іран перестати блокувати торгове судноплавство та дотримуватися резолюції 2817 Ради Безпеки ООН. Адже таке втручання у міжнародне судноплавство та порушення глобальних ланцюгів постачання енергоносіїв становлять загрозу міжнародному миру та безпеці.

Також 20 березня стало відомо, що Британія дозволила США використовувати свої бази для ударів по об’єктах Ірану.

Політексперт Ігор Рейтерович, коментуючи цю заяву, наголосив, що поки що не є зрозумілим, як саме виглядатиме допомога союзників США. 

Серед можливих варіантів – забезпечення безпеки вже після того, як мине активна фаза бойових дій. 

– У будь-якому випадку флот буде йти туди не один день, і не два, і не три. Тому не факт, що це відбудеться прямо от зараз. Тут Трампу ще певний період часу треба буде розраховувати на себе. Але він фактично пожинає плоди своїх попередніх заяв, коли зневажливо ставився до Альянсу та партнерів, звинувачував Європу у всіх гріхах, розказував про те, що це тільки Сполучені Штати усіх захищають, – підсумував політолог.

Він пояснив, що станом на зараз виходить так, що Дональд Трамп зацікавлений в Європі дещо більше, ніж сама Європа – в Штатах. Однак на перспективу, за його словами, вони зацікавлені взаємно – для ЄС США важливий військовий союзник, а для Трампа Європа – найбільший торговельний партнер та ринок. 

– Можна, звісно, посваритися. Президент Трамп же хотів спочатку тарифи, мита вводити. Але він повинен розуміти одну просту річ. Якщо він це зробить і піде з Європи, в першу чергу це викличе дуже серйозний спротив і протистояння всередині США, – зауважив Рейтерович.

На його думку, президенту США все ж доведеться знайти можливість якось домовитися з Європою.

Підсумки і вплив подій на Близькому Сході на Україну

Політичний експерт Ігор Рейтерович зазначив, що варто зауважити, що якщо президент США Дональд Трамп у своїх неоднозначних заявах та поведінці почне втрачати Європу, на його місце прийде Китай, який економічно займе цю нішу. 

– Я не думаю, що Трамп і республіканці цього хочуть. Тому зараз в них іде отакий обмін заявами, де кожен сподівається, що інша сторона поступиться та вийде опинитися на якомусь сценарії, який влаштовуватиме усіх. Я думаю, що Трамп навряд чи всю цю ситуацію повністю під себе переламає, – розповів він. 

Рейтерович додав, що Дональд Трамп у випадку затягування війни в Ірані “опиниться між трьох вогнів”.

З одного боку – власне населення, з іншого – європейці, і з третього – країни Близького Сходу, яким цей конфлікт вже не надто подобається.

– Тому тут вихід може бути такий, що Трамп призупиниться і буде якось намагатися вийти з війни, домовитися. Або вони розпочнуть наземну операцію для того, щоб фінально взяти Тегеран під контроль і не дати можливості Ірану робити те, що він робить на сьогодні, – заявив експерт. 

У цій ситуації, за словами Рейтеровича, у Дональда Трампа не так багато тузів в рукаві: він може відмовитися від програми допомоги Україні та не продавати європейцям американську зброю. 

Але стосовно іншого – серйозних важелів тиску на Європу він не має. 

– І ніхто ядерну зброю і так далі забирати не буде, по одній простій причині: це ж лінія оборони США! І для них ця лінія оборони краще, щоб проходила в Європі, ніж на американському континенті. Це треба дуже чітко розуміти, – сказав політолог.

На його думку, не виключено, що президенту США вже запропонували обмін – союзники допомагають на Близькому Сході, а американці збільшують підтримку України в реальних перемовинах. 

– Він, судячи по заявам, якщо таку пропозицію отримав, поки що вирішив не приймати. Але вікна можливостей для нього зменшуються, – повідомив Ігор Рейтерович.

Водночас політичний аналітик Олег Пономар, коментуючи те, чи в правильному напрямку просувається операція США та Ізраїлю, зауважив, що треба врахувати, які політичні завдання операції ставили союзники до її початку.

На його думку, політичні завдання стосувалися знищення іранської армії та флоту, ракетної, шахедної та ядерної програм. А також – зміни режиму (мета-максимум) або критичного ослаблення режиму (мета-мінімум), яке відкине державне управління Ірану на багато років назад, створить вакуум влади і відкриє можливості для зміни режиму в майбутньому.

– Отже, політичні завдання операції виконані приблизно на 80% (грубо) і операція триває для того, щоб виконати їх повністю… Якщо з’єднати всі крапки, то вектор операції такий: завдання виконуються, операція триває, незважаючи на витрати, доти, доки завдання не будуть виконані на 100%. США та Ізраїль очевидно перемагають Іран, – висловився Пономар.

Політолог Вадим Денисенко, відповідаючи на запитання про те, як усі ці події відіб’ються на Україні, зазначив, що в першу чергу ніякого виходу Дональда Трампа з переговорів по російській війні не буде. 

– Трамп може й хотів би підіграти Росії, але ситуація така, що без підтримки Конгресу та Сенату це неможливо, а підтримки немає. Плюс – є доволі чітка позиція Німеччини, яка буде локомотивом протесту в ЄС, – пояснив Денисенко. 

Він додав, що реальний переговорний процес по Україні, судячи з усього, розпочнеться не раніше кінця квітня-початку травня.