Війна РФ і велика гра США та Китаю: що означає зустріч Трампа і Сі для України

Візит президента США Дональда Трампа до Пекіна 13–15 травня став однією з найважливіших міжнародних подій останніх місяців. Попри гучні заяви про “фантастичні торговельні угоди”, сторони фактично не оголосили про жоден великий прорив.

Натомість сама зустріч показала інше: Вашингтон і Пекін намагаються стабілізувати відносини на тлі одразу кількох глобальних криз — від торговельної конкуренції та боротьби за технології до війни навколо Ірану й напруження довкола Тайваню.

Для України ці переговори важливі, хоча українське питання, ймовірно, залишалося другорядним на порядку денному. Але саме російсько-українська війна дедалі більше стає частиною ширшого геополітичного торгу між США, Китаєм, Росією та Європою.

Пекін залишається головним економічним партнером Москви, ключовим покупцем російських енергоносіїв і одним із небагатьох глобальних гравців, який має реальні важелі впливу на Кремль. Водночас Китай не зацікавлений ані у відкритому конфлікті зі США, ані у краху Росії.

Саме тому для України зараз важливо не лише стежити за переговорами Вашингтона і Пекіна, а й не допустити сценарію, за якого питання війни або майбутнього миру обговорюватимуть без участі Києва.

Що відомо про візит Трампа до Пекіна

Дональд Трамп перебував у Китаї 13–15 травня, де провів переговори із Сі Цзіньпіном у резиденції Чжуннаньхай. До складу американської делегації увійшли не лише чиновники, а й представники великого бізнесу — зокрема Ілон Маск, глава Nvidia Дженсен Хуан, держсекретар Марко Рубіо, глава Пентагону Піт Гегсет та торговий представник США Джеймісон Грір.

Головними темами переговорів стали торгівля, високі технології, штучний інтелект, енергетика, Іран та Тайвань. Американський бізнес очікував на нові торговельні домовленості й продовження тарифного перемир’я між країнами, термін якого спливає восени.

Після завершення саміту Трамп заявив про “фантастичні угоди” та повідомив, що Китай нібито погодився придбати сотні літаків Boeing і збільшити закупівлі американської сої. Втім, китайська сторона публічно цього не підтвердила. Пекін обмежився загальними заявами про необхідність підтримувати стабільні торговельні відносини та розширювати співпрацю.

Однією з найчутливіших тем залишався Тайвань. Сі Цзіньпін прямо заявив, що це “найважливіше питання” у китайсько-американських відносинах і попередив, що неправильні дії можуть призвести до конфлікту між двома державами.

Окремо Трамп намагався залучити Китай до обговорення ситуації навколо Ірану та Ормузької протоки — одного з ключових маршрутів світового нафтового експорту. За словами американського президента, Сі висловив готовність сприяти збереженню стабільності судноплавства в регіоні. Однак офіційний Пекін традиційно обмежився закликами до “всеосяжного та тривалого припинення вогню”.

Публічно про Україну сторони майже не говорили. Водночас Трамп підтвердив журналістам, що тема російсько-української війни під час переговорів порушувалася, хоча жодних деталей або домовленостей озвучено не було.

Факти ICTV поцікавилися у експертів, чи справді переговори Трампа і Сі можуть вплинути на російсько-українську війну, які інтереси мають США і Китай, та чи може Україна опинитися на периферії цих домовленостей.

Чому Україна не була головною темою, але все одно важлива

Політолога, доцент КНУ ім. Тараса Шевченка Ігор Рейтерович вважає, що питання України між Трампом та Сі точно обговорювалося, навіть якщо не стало головним пунктом порядку денного.

— Я переконаний, що вони говорили про російсько-українську війну. Вони говорили про наслідки цієї війни, вони говорили про перспективи. Тобто, як воєнні дії будуть далі розвиватися і, взагалі, до чого це може призвести, — каже експерт.

За його словами, війна прямо впливає на глобальні економічні процеси, а тому не може бути винесена за дужки американсько-китайського діалогу.

— Звісно, питання війни в Україні не було ключовим, але і оминути його Трамп і Сі не могли, оскільки воно прямо зав’язано на торговельних моментах. Бо доки триває війна в Україні, говорити про якусь нову історію з торгівлею з Європою чи між собою достатньо складно, — пояснює Ігор Рейтерович.

Політолог Олег Саакян також переконаний, що головними для США та Китаю були інші питання — економіка, штучний інтелект, високі технології, ядерна безпека та глобальна конкуренція.

— Якщо говорити про якісь окремі території, то зрозуміло, що Китаю до тіла ближче питання Тайваня, яке сто відсотків піднімалося. Так само, як для США ключовим є питання Ірану та Ормузької протоки, — каже Саакян.

Водночас він наголошує: українське питання все одно присутнє у ширшій розмові про нові правила співіснування між Вашингтоном і Пекіном.

При цьому Саакян застерігає від спроб трактувати зустріч Трампа і Сі як нову “Ялту”, де дві наддержави нібито можуть поділити сфери впливу.

— Я далекий від думки, що зараз можливо провести нову “Ялту” (Ялтинська конференція лідерів СРСР, США, Великої Британії у 1945 році, яка визначила повоєнний устрій світу, – Ред.), і що це формування двох полюсів, які визначатимуть правила гри для всіх інших країн, — каже політичний експерт.

На його думку, світ навпаки входить у період ще більшої турбулентності, а російсько-українська війна залишатиметься одним із факторів глобальної нестабільності.

Що Трамп хотів отримати від Сі

Експерти сходяться на думці, що для Трампа головним завданням було продемонструвати своєму електрорату результат у відносинах із Китаєм.

За словами Ігоря Рейтеровича, президент США прагнув показати американським виборцям, що Вашингтон контролює ситуацію та веде переговори з Пекіном “з позиції сили”.

— Це для Трампа чудова можливість показати своєму електорату, що США все тримають під контролем, що США говорять з Китаєм з позиції сили, що відносини між країнами прекрасні і країни разом будуть заробляти гроші, — каже політолог.

Крім цього, США зацікавлені у стабілізації економічних відносин із Китаєм, зниженні ризиків торговельної ескалації та стримуванні надмірного зближення Москви і Пекіна.

Водночас експерти не радять перебільшувати готовність Вашингтона тиснути на Китай через підтримку Росії.

— Вашингтон міг би це зробити, але не буде, бо в нього немає інструментів, — вважає Ігор Рейтерович, коментуючи можливість тиску США на китайські закупівлі російської нафти й газу.

Олег Саакян дотримується схожої думки.

— Я не вірю зараз у тиск Білого дому на Китай чи Китаю на Білий дім. Китай і Сполучені Штати знаходяться в складному внутрішньому економічно-політичному становищі і не мають механізмів, щоби ефективно тиснути один на одного, — каже експерт.

Чого хоче Китай

Для Пекіна ключовими залишаються одразу кілька завдань: уникнути масштабної торговельної війни зі США, не поступитися щодо Тайваню, зберегти доступ до західних ринків і водночас не втратити Росію як стратегічного партнера.

Політолог Володимир Фесенко наголошує: Китай не збирається обирати між США та Росією — він намагатиметься утримувати обидва напрями одночасно.

— Для нього важлива стабілізація партнерських відносин зі США. Але це абсолютно не заважає збереженню партнерських і навіть союзницьких відносин із Росією, — каже Володимир Фесенко.

За його словами, Пекін також не зацікавлений у надмірному зближенні Москви та Вашингтона.

Фесенко також звертає увагу, що тема Тайваню для Китаю значно важливіша за російсько-українську війну.

— Тема України не була окремою і великою темою переговорів між США і Китаєм. Цих тем торкалися і згадували. Але жодних рішень не ухвалювалося, — каже він.

Чи може Китай реально тиснути на Росію

Одне з ключових питань для України — наскільки реальний вплив Пекіна на Москву.

Володимир Фесенко вважає, що в Україні часто переоцінюють можливості Китаю або його готовність втручатися.

— Багато коментаторів, особливо в нашій країні, значно перебільшують вплив Пекіна на хід російсько-української війни. Вплив є, але він не такий прямий, як часто здається, — пояснює політолог.

При цьому Китай має серйозні економічні інструменти впливу на Росію. Москва дедалі більше залежить від китайського ринку, технологій подвійного значення, які використовуються у війні проти України та енергоекспорту.

— Росія дуже залежна від Китаю економічно — це є одним з важелів впливу. А Пекіну важливі дешеві російські енергоносії, — каже Володимир Фесенко.

Водночас проблема полягає не у відсутності важелів на Москву, а у відсутності мотивації.

— Якби захотів Китай, то міг би вплинути. Але у Китаю немає об’єктивного інтересу прискорювати завершення цієї війни або впливати на Росію для завершення цієї війни, — наголошує політолог.

Фесенко пояснює це тим, що війна одночасно послаблює і Росію, і головних конкурентів Китаю — США та Європу. І головне — Росія стала залежною від Китаю. Тому Китаю немає сенсу прискорювати завершення російсько-української війни.

Водночас Пекін не зацікавлений у неконтрольованій ескалації: Китай категорично проти використання ядерної зброї в цій війні.

Володимир Фесенко також нагадує, що наприкінці 2022 року Китай разом зі США виступав проти можливого застосування Росією тактичної ядерної зброї проти України, і Москва тоді послухала.

Які ризики для України

Головний ризик для Києва полягає в тому, що українське питання може стати частиною ширших геополітичних домовленостей між великими державами. Ігор Рейтерович допускає, що США та Китай теоретично можуть обговорювати варіанти, неприйнятні для України.

— Ризик у тому, що Китай та США можуть домовитися про щось таке, що не влаштує тільки нас. Наприклад, це може бути вихід ЗСУ з Донбасу, — каже він, проте вважає такий сценарій нереалістичним саме через китайський фактор.

За словами Ігоря Рейтеровича, у Китаю є територіальні суперечки з кількома країнами: є питання Тайваню, Тібету (тібетці хочуть незалежності, – Ред.), уйгурів (з 2017 року Китай звинувачують у масштабних репресіях, насильницькому утриманні в таборах перевиховання, примусовій стерилізації уйгурсього етносу, – Ред,). Тому диктувати Україні якісь територіальні поступки Китай навряд чи стане.

Олег Саакян бачить ризик в іншому — у можливому тиску на Київ заради демонстрації дипломатичного результату. Вашингтон може активізувати тиск на Україну щодо компромісів із Росією.

— Це може бути питання зняття частини санкцій з Росії в обмін на припинення вогню, що буде нічим іншим, як вирішенням питання припинення вогню за рахунок України, а не за рахунок Росії, — застерігає Саакян.

Що означає майбутній візит Путіна до Китаю

На тлі переговорів Трампа і Сі увагу привертає й оголошений Кремлем візит Володимира Путіна до Китаю.

Ігор Рейтерович вважає, що після зустрічі Трампа із Сі російському диктатору важливо особисто підтвердити стратегічний характер відносин із Пекіном.

— Путін поїде, тому що йому треба показати, що РФ і Китай залишаються стратегічними партнерами, — каже експерт, втім, він не очікує, що Москва отримає від Китаю якесь нове масштабне посилення.

Олег Саакян звертає увагу, що останнім часом у відносинах Москви та Пекіна з’являються ознаки певного охолодження. Це все через співпрацю Росії і лідера КНДР Кім Чен Ина та періодичні погрози ядерною зброєю.

На думку Олега Саакяна, Китай дедалі більше бачить ризики від затяжної війни, оскільки перспективи перемоги Росії виглядають менш очевидними.

Що має робити Україна

Експерти сходяться на думці, що Києву потрібно активніше працювати з Китаєм, але дуже обережно і без конфлікту із західними партнерами.

— Нам треба це було робити давним-давно. І цей напрям взагалі для нас повинен був бути пріоритетним, — каже Ігор Рейтерович.

Він вважає, що Україна втратила частину часу та можливостей через слабку дипломатичну присутність у Пекіні.

Олег Саакян також говорить про необхідність активнішої роботи з Китаєм, але наголошує: це має відбуватися в координації з Європою.

— Україні необхідно працювати, нарощувати співпрацю з Китаєм. Але узгоджено із загальноєвропейським підходом до політики щодо Китаю. Ми прямуємо в Європейський Союз, ми спираємося перш за все на європейську підтримку, — каже він.

Поки що експерти не бачать ознак того, що Китай готовий стати повноцінним посередником у переговорах щодо завершення війни.

— Поки головну роль у переговорах відіграють США, Китай у ці переговори втручатися не буде, — вважає Володимир Фесенко.

Втім, якщо переговорний формат зміниться, Пекін може спробувати увійти в процес — не лише як політичний гравець, а й як потенційний учасник майбутньої відбудови України.