PCEtLSDQndC1INC00L7QsdCw0LLQu9C10L3QsCDRgNC10LrQu9Cw0LzQvNCwIGZ1bGxzY3JlZW4gLS0hPg==
ФАКТИ iPad / iPhone ФАКТИ Android
Олексій Шевчук
Автор: Олексій Шевчук

Презумція правоти поліцейського: чому це не вихід

Ідея спрямована фактично не на відстрочення права оскарження дій поліцейського, а на позбавлення особи права визначати правомірність вимог поліцейського.

Після вбивства двох патрульних в Дніпрі, міністр МВС Арсен Аваков, за підтримки генерального прокурора Юрія Луценка та очільниці національної поліції Хатії Деканоїдзе, оголосив про необхідність введення в практику поняття імперативу презумпції правоти поліцейських.

“Імператив презумпції правоти поліцейських повинен стати соціальною нормою. Спочатку підкоряйся поліцейському – потім оскаржуй”, – написав пан Аваков.

Україна є демократичною, правовою державою, в якій людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ці положення закріплені в Конституції України, підтверджені рішенням Конституційного суду України і, станом на сьогодні, не заперечуються навіть керманичами вказаних вище правоохоронних органів.

Тобто, первинним є право кожної людини вимагати від представника держави (поліцейського) діяти лише в межах своїх повноважень (в тому числі – використовувати законні методи та засоби, не порушувати та без потреби не обмежувати права особи), а не гіпотетична можливість оскаржити потенційно неправомірні дії поліції.

Тим більше, що правоохоронні органи (зокрема, поліції) історично посідають чи не на найнижчі місця за рівнем довіри громадян до них та, відповідно, – до їхніх дій.

Фактично, ця ідея спрямована навіть не на відстрочення права оскарження дій поліцейського, а на позбавлення особи права визначати (оцінювати) правомірність вимог поліцейського.

Продовжуючи логічний ланцюжок – будь-які вимоги поліцейського до такої особи, навіть з явним перевищенням своїх повноважень, особа має розглядати як цілком правомірні. Більше того – вона не має права захищатись (відмовлятись виконувати явно неправомірні вимоги, чинити опір, в тому числі і фізичний).

Тому, цілком логічно, що така “презумпція” була сприйнята вкрай негативно.

Звичайно, можна допустити, що презумпція правоти поліцейських покликана, в першу чергу, забезпечити їхню безпеку та захист.

Однак, як зазначалось вище, на перше місце має бути поставлена необхідність захисту прав та безпеки пересічних громадян, а не працівників правоохоронних органів. Адже і поліція, і всі інші правоохоронні органі і створені для того, щоб захищати пересічних громадян, а не навпаки. Саме для того державою і здійснюється комплекс дій щодо їхньої підготовки, в тому числі – забезпечення необхідними засобами та надання спеціальних (владних) повноважень.

В той же час, ніхто не насмілився підняти питання щодо необхідності аналізу дій поліцейських при спробі їх останнього затримання, аналізу помилок та необхідності кращої професійної підготовки, яка б надала можливість більш ефективного виконання своїх обов’язків.

Необхідно розуміти, що відсутність навіть мінімального досвіду, недотримання правил безпеки, неефективна взаємодія між колегами чи банальна неготовність здійснювати свої повноваження, в тому числі і стріляти на ураження, особливо в умовах стресу чи нестандартних ситуацій – не дадуть можливості поліцейському захистити ні себе, ні оточуючих. Це не проблема окремо взятого працівника поліції – це проблема відсутності належного рівня підготовки таких працівників.

Тому, першочерговим завданням має бути навчання поліцейських ефективних, чітких і зрозумілих алгоритмів дій в будь-яких ситуаціях.

Кожний поліцейський має не тільки знати перелік своїх повноважень та їхню межу, але й мати можливість розібратисяу ситуації та належним чином застосовувати свої повноваження (в тому числі – силові засоби та методи).

Також, чомусь ніхто не піднімає питання необхідності надання громадянам права захищати себе за допомогою вогнепальної зброї.

Цілком можливо, що трагедії можна було б уникнути за допомогою небайдужих громадян, що яскраво засвідчив епізод з водієм маршрутного таксі.

До речі, сам пан Аваков, будучи затятим супротивником права громадян на збройний самозахист, наступного дня нагородив водія маршрутного таксі нагородним пістолетом.

Тобто, питання забезпечення реального захисту громадян, в тому числі і працівників поліції – продовжує стояти “не на часі”.

Тому, в кращому випадку, всі гучні заяви про необхідність беззаперечного підкорення кожного щодо вимог поліцейських – в кращому випадку, так і залишаться гучними заявами.

В гіршому випадку – громадяни мають нагадати горе-ініціаторам зміст статті 55 Конституції України, а саме права кожного, будь-якими не забороненими законом засобами, захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Якщо побачили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.

Вгору Вгору
Вверх

    Знайшли помилку в тексті?

    Помилка