PCEtLSDQndC1INC00L7QsdCw0LLQu9C10L3QsCDRgNC10LrQu9Cw0LzQvNCwIGZ1bGxzY3JlZW4gLS0hPg==
ФАКТЫ iPad / iPhone ФАКТЫ Android
Автор: Сергей с Майдана

Революція Гідності: історія очевидця, який пройшов Майдан

Революція Гідності для українців стала найкривавішим протистоянням проти влади. Сергій – звичайний хлопець, який пройшов весь шлях Майдану, від самого початку і майже до кінця. Він вирішив розповісти Фактам ICTV про події та свої переживання…

Час, проведений на Майдані, був непростим, я постійно відчував небезпеку. Проте найгострішою була ніч з 18 на 19 лютого 2014. Тоді я практично всю ніч допомагав втримувати барикади та виносити поранених. Пожежі на барикадах, палаючий Будинок профспілок і забитий пораненими Михайлівський Золотоверхий монастир тієї ночі мені запам’яталися на усе життя…

Я прийшов на Майдан 18.02 о 18.30. Там вже зібралися друзі, які до того брали учать в сутичках в урядовому кварталі. Кілька годин ми вибивали бруківку молотками і тягли її на барикади, чи жбурляли її в правоохоронців, чи підкидали її у вогонь (на той час Майдан вже був оточений палаючими барикадами). Так ми стримували натиск.

Близько 20.00 я дізнався, що одного з моїх друзів було серйозно поранено в руку. Ми з товаришами шукали його по всьому Майдану, але так і не змогли знайти. Пізніше, дізнавшись, що йому надали медичну допомогу та відправили у госпіталь, всі побачили палаючий Будинок профспілок.

Читайте: Революція Гідності: Євромайдан, день перший

Ми побігли розібратися, що відбувається і по можливості допомогти.

На першому поверсі були поранені, на 3-4 поверсі чоловіки з Самооборони та Правого сектору. Ніхто не знав, що робити. Дехто говорив, що підпал здійснив спецназ, проникнувши через дах. І потрібно йти туди, “вибивати” їх. Інші намагались загасити пожежу.

Шукаючи чим загасити пожежу, ми не знайшли ні одного вогнегасника в приміщенні і почали виносити поранених. Було багато жертв. Більшість – важко поранені, з відірваними кінцівками.

Опівночі ми повернулись на Майдан і знову почали підкидати дошки і шини в полум’я. Тоді вже було мало людей, панувала загальна розгубленість. О другій ночі ми пішли в Михайлівський Золотоверхий монастир, де знаходився імпровізований шпиталь. Спитали чи не потрібно нікому допомога і лягли відпочити на кілька годин.

Під ранок, повернувшись на Майдан, продовжили підкидати дошки та шини в багаття. Людей було зовсім мало. Барикади вже догорали і ми зрозуміли, що невдовзі правоохоронці остаточно все зачистять.

О п’ятій ранку, коли намагались продумати наступний план дій, мій товариш отримав серйозне поранення в ногу. Я підхопив його і почав виносити з Майдану у бік Хрещатику. Назустріч нам йшли люди в характерному спорядженні, що назвались, наче, як Львівська сотня, і приїхали на допомогу майданівцям. Ми зраділи!

Читайте: Герої Майдану: люди, без яких Революція гідності не відбулася б

Було страшно. Масштаб руйнувань, поранень і смертей лякав і пригнічував. Однак, тоді не було багато часу розмірковувати над цим, доводилося боротися і допомагати постраждалим. Також попередні події (сутички на Грушевського в січні) певним чином мене морально підготували до того, що в майбутньому може відбутися подібна ескалація із значними людськими жертвами.

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Вверх Вверх
Вверх

    Нашли ошибку в тексте?

    Ошибка